Цитаты из книги «Хлеб по водам», страница 21

— Гарненький тут у них куточок,— промовив Джанеллі, роззираю­

чись довкола.— Хтось мав мудрих предків!

— Мій син учора ввечері сказав: «Оце-то архітектурка!»

— Я був редактором газети в Брауні — містечку, де я навчався

в коледжі. Мені це подобалося. Може, тому, що я любив бачити в га ­

зеті своє ім ’я. Марнославство! А втім, гадаю , не тільки це. Я сподівав­

ся, що батько дасть мені кошти і я почну видавати в якомусь містеч-

ку газету. Житиму в своєму будинку, матиму трохи землі й буду сам

собі господар. Братиму участь у всіляких там компаніях на захист, по­

магатиму садовити за грати негідників, виганяти гендлярів із храму

профспілок, разом з усіма кричатиму про незаконні операції і щоб

ніяких більше В ’єтнамів та Уотергейтів, обиратиму до конгресу тільки

порядних людей, стежитиму, щоб у бібліотеках був лад і щоб правиль­

но велася забудова міста — ну й інші такі дрібниці! Ідеалістичні мрії

багатого американського хлопчика-романтика. Своїми скромними зусил ­

лями залишити в історії слід. А батько сказав мені: «Донкіхотствува­

тимеш на власні гроші». На цьому інтерв’ю було закінчено.

«Як це молоде покоління любить поговорити... про себе! — подумав

Стренд.— Але іноді їх навіть приємно послухати».

- Похоже, она вообразила, что мужчина, пустивший ее в студию, знает секрет, как стать гением.

Безделье, как я недавно обнаружил, меня утомляет. Даже наводит тоску. К тому же я учитель. А это уже образ жизни. Или я учитель или я ничто.

 Знаешь, я скажу, какой у вас с мамой главный недостаток. Вы с ней чересчур сознательные.

этого нет особых оснований. И что мы ввергаемся в пучину всеобщего отрицания. Слишком тяготеем к Европе, терроризму, фракционности, цинизму в частной и общественной жизни. Лично я не нахожу в этом ничего хорошего

Настал сезон расставаний. Сперва Элеонор: она счастливо уплывает к новому мужу и новой профессии, оставляет город, в котором родилась, и удаляется, наспех

ноте, положив его на колени. Самое же печальное то, что журналист он неважный и что в точности такую же

Хейзен закивал, его крупная лысая голова походила на тяжелый, потерявший равновесие маятник.

Бездумно и без всякого злого умысла я втянул вас и вашу семью в свой мир. Одинокий и сам лишенный семьи, я верил, что можно войти в чью-то чужую и счастливую семью и стать ее частью. Но то, что казалось щедростью, оборачивалось несчастьем.