Цитаты из книги «Хлеб по водам», страница 19

"... причина и следствие во всех исторических процессах придуманы самими учеными-историками. Для того что было удобнее расфасовывать наше прошлое по аккуратным маленьким пакетикам в фальшивой обертке..."

«Для себя Стрэнд решил, что будет принимать Хейзена таким, каков он есть. А каков он есть, следовало признать, было ему не очень понятно.»

— Прокляття! — кинув Джіммі, обернувшись до батька й матері.—

Скільки я вам казав, щоб Керолайн не потикалася в той чортів парк?!

— А скільки я тобі казав, Джіммі, щоб ти кинув курити й лягав

спати раніше п’ятої ранку?! — відповів Аллен.

У нас є один звичай,— озвався Аллен, відчуваючи, як його му­

чить голод.— Єдина важлива річ, про яку ми розмовляємо увечері в

п’ятницю — це їжа.— То була неправда, і він сказав так лише із ввічли­

вості. Минулої п’ятниці вони сперечалися про політику й досперечалися

до крику, коли Елінор назвала батькові погляди «раннім абсолютизмом

Людовіка Чотирнадцятого». Вечір усім дуже сподобався.

Стренд узяв пляшку к ’янті.

— Вина? — спитав він.

— Не відмовлюся,— мовив Хейзен.— Мене раптом почала мучити

спрага.

— Це від втрати крові! — безтурботно кинула Керолайн.

— Та ні. Це я скуштував насильства, люба моя дівчинко,— всміх­

нувся до неї Хейзен.— Звичайнісінького насильства.

— Я, звичайно, читав, що в державних школах процвітає злочинність,

насильство, що діти крадуть одне в одного, носять зброю,— сказав Хей­

зен.— Мені завжди було сумно чути про це. Містере Стренд, а у вас те

саме?..

— Як вам сказати...— зітхнув Аллен.— Звичайно, в нас не недільна

школа, як, наприклад, у Вермонті. Всяке буває. Авжеж, усяке.

— І з вами бувало? — Хейзен зацікавлено подався вперед.

— Було...— відповів Стренд,— Торік один хлопець погрожував мені

ножем, якщо я його засиплю. Прогуляв половину уроків, а на випускно­

му іспиті одержав тридцять два бали із ста можливих.

— І ви його не засипали?

32Стренд засміявся.

— Звісно, ні. Якщо тому хлопцеві так потрібен був прохідний бал,

що заради нього він ладен був мене вбити, то я подумав: він його за

слуговує. Та й, зрештою, він не намагався вкрасти мого велосипеда.

Хейзен похмуро помацав пов’язку на голові.

— Ви, мабуть, мудріший від мене, — сказав він. — Ви що — й серед

горлорізів бачите проблиски надії?

Стренд знизав плечима.

— Звичайно. Одначе більшість із них приречені на трагічний кінець,

і він, боюся, настане дуже скоро. Ось є, приміром, у моєму випускному

класі один низенький хлопчина, пуерториканець. М ожна подумати, що

історією він цікавився ще з пелюшок. Якраз сьогодні я перевіряв його

письмову роботу. Про громадянську війну. У нього на це свої погляди.

— Наприклад?..— спитав Хейзен. Його це, видно, неабияк заціка­

вило.

— Наприклад, він написав, що громадянська війна у США була

величезною помилкою.— Коли Стренд почав розповідати про того хлоп­

ця, перед очима в нього постало смагляве кругле обличчя з білими зу­

бами, ошкіреними чи то в насмішкуватій, чи то в зневажливій посміш­

ці.— Він написав, що Півдню слід було дати можливість іти власним

шляхом розвитку, і невдовзі вони, хай там що, самі звільнили б своїх

рабів, і мільйон життів було б урятовано. А потім, пише він, Південь і

Північ знайшли б спосіб об’єднатись у вільнішу конфедерацію,'і всі

ми — чорні й білі — уникли б страждань і злиднів на ціле сторіччя. Це,

безперечно, не те, чого хлопця вчили, і я маю попередити його, що коли

він казатиме таке екзаменаційній комісії, то провалиться.

— І що він, гадаєте, вам на це відповість?

— А тільки засміється. Йому байдужісінько, складе він чи не складе

випускні іспити. У коледж йому дороги немає. Доведеться або йти мити

посуд, або штовхатися серед безробітних на вулиці. Вже з цього літа.

Що йому ті випускні іспити!

— А жаль. П равда? — замислено мовив Хейзен.

— Таке життя,— відказав Стренд.

— І що ви поставили йому за письмову роботу?

— Відмінно,— відповів Стренд.

— Ви, певно, незвичайний учитель.

— Це він незвичайний хлопець. А в іншій своїй роботі він доводив,

що те, як його вчать історії,— просто чортівня. Це його слівце. «Чортів­

ня». Він написав, що причини й наслідки історичних процесів служать

історикам лише для того, щоб пакувати минуле в охайні стосики ф аль­

шивок. Хлопець захоплюється також фізикою і зацікавився теорією

ймовірностей. Сподіваюся, ви щось читали про це?

— Трохи,— кивнув головою Хейзен.

— Він удається до неї, щоб довести, ніби не існує нічого неминучо­

го. Все, що діється,— чи то в політиці, чи в економіці, чи в природі, чи

в лабораторії,— це наслідок випадку, хаотичного зіткнення часточок.

Згідно з цією теорією, твердйть він, промислова революція ніколи б не

сталась, якби не народилося десяток певних людей. Друга світова війна

ніколи б ке спалахнула, якби в дев’ятсот сімнадцятому році Гітлер

загинув на західному фронті. Громадянської війни можна було б уник­

нути, якби Лінкольн визнав за краще лишитись юристом у Спрінгфілді...

— І що ви поставили йому за таку неортодоксальну філософію? —

поцікавився Хейзен.

— Відмінно,— засміявся Стренд.-—Може, тому, що його робота так

відрізнялася від решти. До того ж він грамотно пише.

— Гадаєте, він хотів би вступити до коледжу, якби мав змогу?

— Ні. Якось він звірився мені, що освіта — це та сама «чортівня».

І все ж, коли тобі трапляється такий учень, ти відчуваєш, що робота твоя

потрібна.

— Сто тисяч доларів на рік, щонайменше,— промовила Елінор.—

Я щодня таких бачу в нашій фірмі. Коли ти підносишся на таку верши­

ну, то власний голос починає здаватися тобі музикою небесних сфер.

Ірвін Шоу " Хліб по воді "

— Вчитель історії — це справжня скарбниця непотрібної інфор­мації.

«Цікаво,— подумав Стренд,— чи це Хейзен виголошує свої давні

переконання, чи він раптом побачив на стіні якісь написи, досі від нього

приховані, аж поки йому відкрили на них очі, торохнувши його по черепу

свинцевою трубою?»

— А знаєте, наша професія має і свої переваги,— зауважив

Стренд.— Вона низькооплачувана, пекельна, невдячна, часом навіть не­

безп ечна — зате в нас велика відпустка! І до того ж ми маємо право

страйкувати, як і сміттярі.