Цитаты из книги «Мизеракль», страница 2

Вже на мурах зрадник примудрився вирватися з чіпких рук а, можливо, його і не стримували, стрибнув, на мить розпластався в повітрі, мов нарешті звільнений птах.

Глухо вдарило в землю важке тіло. Скотилося в рів.

Білка. Нашорошена, будь-якої миті готова опинитися на протилежному боці кімнати. Пусти її в ліс — тільки хвіст майне; тепер, у неволі, їй лишилося крутити колесо порожніх розмов і кидатися зі стіни на стіну…

Голос її був, наче вода. Зовні спокійний потік — за мить до бурхливих порогів.

— Навіщо воля руці, коли серце пробите… — жінка опустила очі. — Воля вирваного ока, відрубаного вуха…

— Дозвольте відрекомендувати. Ще один зразок твого улюбленого фольклору, — рука його махнула в напрямі купки величезних сухих дерев, які вкривали своєю тінню дорогу і гай.

Ґай невпевнено посміхнувся й собі:

— їх звуть… «молильниками».

Ніколи не знаєш, де чатує на тебе неприємність.

Усі ці легенди вражають вночі біля каміну, та який там «актуальний фольклор» посеред білого дня, ніякого, знаєте, ефекту…

«…Ні, темрява не страшна, ти уяви, що це вона боїться тебе… не ти — її, а вона — тебе, розумієш, от і скажи — темряво, я добрий, не бійся…»

обращения ключ ломается пополам; она почти

Посреди выжженного солнцем июля идет человек с копьем. Идет веришить подвиги во имя справедливости, во имя Дульсинеи.

Не защищенный доспехами. Не защищенный ничем ни от зноя, ни от ветра, ни от превратностей пути, ни от человеческой неблагодарности.

Только верой.