Оргія

Меценат.

 
Ся оргія моя, признатись мушу,
нагадує щось трошки царство тінів
перед Плутоновим тріумвіратом.
Ви не повірите, як я працюю,
щоб якось подолати сюю дикість
і недовірливість, щоб сполучити
в одну родину дві частини люду
корінфського – римлян і греків.
 

Префект.

 
Друже,
ти й так уже великого досяг:
взірцевий маєш хор панегіристів,
такий і в Римі не щодня почуєш.
 

Меценат (махнувши рукою).

 
Ет, що той хор!.. По щирості сказавши,
такій поезії на кухні місце,
бо їй недоїдки – миліша плата,
ніж лаври… Я прошу в вас вибачення,
що вас частую отаким злиденством —
 

(ще тихше)

 
бо се, властиве, тільки для юрби —
та я надолужити сподіваюсь
на іншому. Я тут назнав співця
справдешнього. Не дуже він славутній,
та се вже грекам сором, не співцеві.
Я покажу Корінфові, що треба
римлянина для цінування хисту,
інакше хист лишиться неужитком.
 

Прокуратор.

 
Співець той хутко прийде?
 

Меценат.

 
Я не знаю.
Я запросив його, але відповідь
була від нього невиразна.
 

Прокуратор.

 
От ще!
Просити їх… ти просто б наказав!
 

Меценат.

 
Наказувати тут не випадає.
Антей не раб, а вільний громадянин.
 

Префект.

 
Він римський громадянин?
 

Меценат.

 
Се то ні,
а все ж він роду чесного. В Корінфі
його родину здавна поважають,
колись якісь герої з неї вийшли.
 

Прокуратор.

 
У гречуків отих усі герої!
Хто кине в зваді миску через стіл
і в лоб сусіду влучить – вже й уславивсь
discobolos!..
 

(Сміється.)

 
Такі ж і їх поети:
на грецький лад Горація спартачить,
і вже вінець на чолі – лавреат!
В атенській академії купити
двох лавреатів можна за обол —
один поет, другий філософ буде!
Обачніше – не витрачать обола.
 

Меценат.

 
Не забувай, мій друже, що боги
невдячності не люблять. Пам’ятай же,
що Рим ходив у Грецію до школи.
 

Префект.

 
Відомо, що поганий той школяр,
який учителя не переважить.
 

Меценат.

 
Се так, а все ж він мусить мати вдячність.
 

Префект.

 
Рим гойно заплатив за ту науку:
він Греції дав спокій і закон,
чого вона не мала споконвіку.
 

Прокуратор (впадає в річ).

 
А Греція в своїй преславній школі
навчила Рим лиш бабських теревенів,
що тільки нам релігію зганьбили,
та ще привчила розумом крутити
без жадної мети, як пес хвостом.
Оце і вся наука. Більш нічого
не знали тії греки й не створили.
В їх навіть мови не було ніколи!
 

Меценат.

 
Ну отакої! Як то не було?
Ти, друже, щось нечуване говориш.
 

Прокуратор.

 
Авжеж, був іонійський діалект,
аттічний, ще не знаю там який, —
що не письменник, то й балачка інша, —
але гартованої міцно мови,
єдиної, всесвітньої, як наша,
не мали греки зроду.
 

Меценат.

 
Се то так.
 

Префект.

 
Та й їх поезія, скажу по правді,
таки супроти нашої не встоїть.
Добірності такої, як Горацій,
грек не досяг ніколи й не досягне.
 

Меценат.

 
А все ж і рідну мову шанувати
навчив нас грек. Поезію латинську
почав нам еллін-бранець, не римлянин.
 

Прокуратор.

 
Бо мусив мову пана перейняти,
а пан мав, певне, поважніші справи,
ніж рідну мову сікти на трохеї.
 

Префект (до Мецената).

 
Мій друже, ти ж не будеш запевняти,
що тії вірші не були партацькі,
а тая мова не була потворна?
 

Меценат.

 
Хто знає, друже, чим була та іскра,
з якої на землі вогонь з’явився?
То, може, був нікчемний перегар,
а все ж нам шанувать її годиться
і поважати батька Прометея,
хоч, може, він і був звичайний злодій.
 

Прокуратор (до префекта, киваючи на Мецената).

 
Оце ж і плід від грецької науки!
 

Префект.

 
Наш Меценат відомий філеллен, —
коли б іще не відділив од Риму
Корінфської республіки!
 

(Сміється.)

Прокуратор.

 
Жарт жартом,
а Римові з такого філелленства
все ж може вийти шкода.
 

Меценат.

 
Не турбуйся,
стара учителька те добре тямить,
що їй при старощах підпорки треба.
Якби так Рим на Грецію розсердивсь
і відштовхнув, то закричала б «гину!».
 

Префект.

 
Все ж друг наш має рацію: є шкода.
Замилування наше до чужинців
до того довело, що ми сами
на варварів якихсь перевернулись,
навчившись «африканської латині»
від чорновидих «римських громадян».
 

Меценат.

 
Ба, що ж, без варварів не обійтися,
бо ми вже мусим обновляти кров,
знесилену від праці та розкошів.
Чи ти б хотів, щоб наші всі народи
по-варварськи довіку говорили?
Навряд чи з того буде слава Риму.
 

Прокуратор.

 
Нехай мовчать, поки як слід навчаться