Цитаты из книги «Дневник Анны Франк», страница 4

вечером, лежа в постели, когда я заканчиваю молитву словами: «Благодарю тебя за все хорошее, милое и прекрасное», – во мне все ликует. Я вспоминаю все «хорошее»: наше спасение, мое выздоровление, потом все «милое»: Петера и то робкое, нежное, до чего мы оба еще боимся дотронуться, то, что еще придет,  – любовь, будущее, счастье. А потом

Хіба ж правда, що дорослим тут важче, ніж юним? Ні, певна річ, що ні. Дорослі про все мають усталену думку, і вони більше не вагаються, що слід робити, а що не слід. Нам, юним, удвоє важче відстоювати свої погляди в такий час, коли всі ідеали руйнують і знищують, коли люди показують себе з найогиднішої сторони, коли сумніваються в правді, справедливості і в Богові.

Усі ми живемо, не знаючи чому й навіщо. Живемо усі, аби стати щасливими, живемо по-різному й водночас таким схожим життям. Усі троє ми були виховані в доброму середовищі, можемо вчитися, маємо можливість чогось досягати, маємо всі підстави сподіватися на щастя, але... мусимо його заслужити. А це не так просто. Заслужити щастя - це означає працювати на нього й творити добро, а не займатися спекуляцією й байдикувати. Лінощі можуть хіба що здаватися привабливими, проте справжнє задоволення дає лише праця.

Я не можу зрозуміти людей, які зневажають працю.

Я тужу, так само як і ти, за волею й повітрям, але я думаю, що натомість нам дано щедре відшкодування. Я маю на увазі духовне відшкодування. Сьогодні вранці, коли я сиділа біля вікна й, відчуваючи присутність Бога, пильно вдивлялася в природу, я була щаслива, саме так, щаслива. І доки є це внутрішнє щастя, щастя відчувати природу, здоров'я та багато інших речей, доки людина має це в собі, - вона буде щасливою.

" Не будь скромною, Анна, на скромності далеко не заїдеш".

Папір терплячіший, аніж люди.

Ибо чудеса не обладают привлекательностью: они могут изумлять, ошеломлять, производить сенсацию, но им не хватает притягательной силы, свойственной всему, что зарождается постепенно, растет, развивается и достигает зрелости.

Милая Китти! Я уже не раз тебе говорила, что все мы здесь слишком зависим от своих настроений. Сама

Одне я тепер збагнула: добре взнаєш людей тоді, коли по-справжньому з ними посваришся. Лише тоді можна судити про їхній характер!

Дуссель подробно рассказывал нам о внешнем мире, от которого мы так давно отрезаны. Все больше про грустные дела. Многие