Цитаты из книги «Возрождение», страница 20

Оглядываясь назад, мы воображаем, что наша жизнь образует некую последовательность; каждое событие кажется логичным, будто что-то - или Кто-то - предопределяет все наши деяния (и злодеяния).

люди всегда хотят знать причины несчастий. а иногда их просто нет.

Он смотрел на дверь, через которую ушли женщины.

- Мисс Ноултон не в восторге от меня после того, как я покинул команду Иисуса, верно?

[...] в шесть лет не так-то легко притворяться… хотя, к сожалению, подобный навык большинство из нас приобретает довольно быстро.

Дама-адміністратор виявилася сільською дівчиною років п’ятдесяти з грубими рисами обличчя. Своє поточне життя вона вела під вулканом рудої гриви з начосом.

...талант — дивна штука. Він має звичку тихо, але твердо нагадувати про себе, коли настає для того слушний час. Як і певні наркотики, що спричинюють звикання, маскуються під друга, і так триває довго, поки ти нарешті не збагнеш, що це тиран.

...але з гітарами, у принципі, так само, як з комп’ютерами: сміття на вході — сміття на віході.

Блюз – музыка изгоев. А парень поет так, будто только что надул в кровать и теперь боится, что мать узнает.

Испуганные люди живут в своем собственном аду. Можно сказать, они создают его сами – как Кон со своей немотой, – но не могут ничего с этим поделать. Так уж они устроены и заслуживают за это сочувствия и сострадания.

Люди, що постійно всього бояться, живуть у своєму дуже особливому пеклі. Ти можеш сказати, що вони самі собі його влаштовують - так, як Кон сфабрикував собі німоту, - але вони нічого не можуть із цим вдіяти. Вони так влаштовані.