Цитаты из книги «Американский психопат», страница 17

Усе звелося до одного: помри або адаптуйся.

У суші-ресторані Мак-Дермотт, страшенно розчарований, спитав дівчат, чи знають вони хоч якісь планети Сонячної системи. Ліббі та Керон запропонували Місяць. Дейзі не була впевнена, але запропонувала варіант… Комета. Дейзі думала, що Комета — це така планета. Мак-Дермотт, Тейлор та я, ошелешені, запевнили її, що так і є.

Я зиркаю на трьох моделей дуже довго, кілька хвилин, перш ніж хоч щось сказати. Помічаю, що одна з них замовила нарізану папаю, а друга — спаржу, однак обидві тарілки стоять повнісінькі. Дейзі уважно оглядає мене, потім повертається в моєму напрямку і видихає дим мені в голову, він клубочиться в моєму волоссі, оминувши очі (все одно захищені окулярами без діоптрій у оправі червоного дерева від «Олівер Піплз», які були на мені більшу частину вечора). Інша моделька, Ліббі, дівка з джетлагом, намагається зрозуміти, як їй розгорнути свою серветку. Як не дивно, мене це не сильно бентежить, бо все могло би бути значно гірше. Зрештою, дівчата могли би бути англійками. Ми могли би пити… чай.

Дорогою до хімчистки я проходжу повз волоцюгу, старого чоловіка, років сорока-п’ятдесяти, сивочолого й огрядного. Він плаче. Відчиняючи двері, я помічаю, що він, на додачу до всього, ще й сліпий, і наступаю йому на ногу, точніше — на її обрубок, і він впускає свого стаканця так, що дрібні гроші розкочуються по тротуарі. Я зробив це навмисно? Як ви думаєте? Може, випадково?

Чи зможе вона хоч колись зрозуміти, о я не можу розчаруватися, бо більше нема нічого такого, чого я б чекав?

Роздуми марні, світ не має сенсу.

У мене нема цілей, все навколо, як у мареві, бажання вбивати виринає на поверхню, зникає, виринає і знову йде, дрімає десь поруч...

У мене було все, притаманне людській істоті, - плоть, кров, шкіра, волосся, проте розлад моєї особистості був настільки сильним, так далеко зайшов, що нормальна людська здатність співчувати зникла, стала жертвою повільного й навмисного винищення.

Відколи у світі, в якому ми живемо, неможливо перейматись іншими, ми завжди можемо ґрунтовно зайнятися собою.

- Хіба люди насправді зустрічають одне одного? Хіба люди насправді бачать когось іншого? От ти коли-небудь бачила справжнього мене? Зустрічала? Що це взагалі має означати?