Читать книгу: «Віршова збірка «На селі»», страница 3

Ні поля, ні гаї

 
Ні поля, ні гаї,
Ні пташки щебетливі
Не приспали мої
Суми — болі вразливі.
 
 
Потьмаривсь мені світ
В моїй рідній країні,
Я списав заповіт
І… тепер на чужині.
 
 
Може, пишна блакить
І широкеє море
Зможуть болі втішить,
Вколисать моє горе?
 

1909

Ой під лісом, по тих луках…

 
Ой під лісом, по тих луках
Я блукаючи ішов;
Ніс я в серці люті муки,
Але щастя там знайшов.
 
 
Як лілея чиста й біла
І як рожа чепурна,
Мене дівчина зустріла
Й засоромилась вона.
 
 
Але сонце так сіяло,
Пісня з лісу так лилась,
Віти пишні так кивали
Нам кохано у той час,
 
 
Що з дівчиною тією
Розійтись ми не змогли
і хвилини щастя з нею
Вдвох тоді ми прожили.
 
 
І зелені й пишні віти,
І квітки зелені там
Не могли на нас глядіти
І не заздріти щоб нам.
 
 
А вже ті пташки манюнькі!..
Ох! тоді не легко щось
їм було, як поцілунки
Там лічити довелось!
 
 
І тепер пташкам співочим
Все пішли такії дні,
Що щодня їх заздрість точить.
Проклянуть нас двох вони!..
 

1885