Міражі

Емма Андієвська

МІРАЖІ

ІСНУВАННЯ АПОГЕЙ

Почався день, – працює – розвізник.

Дійсність – нову подобу – й борозну.

Інший – розподіл, – ціль» терен, – зразок.

Антени, що – прозорість – без ознак.

Канон – помер, нехай – живе канон? —

Майбутнє – в закутку – в відрі – куня.

Закон буття: черговий – хід конем?

В мутацію рух – кісткових тканин? —

Не рідко – вистачає – й напівзахід.

Й величина критична – показуху.

Й матерія, яка – у ночвах – кисне,

Щомиті – в цілість – й найдрібніші кусні,

Щоб – сила, – ще без обрисів, – бугай»

Як – дух, що – існування апогей.

ЦИКЛОН, ЩО – ШАПОКЛЯКИ – ВСІХ ЧАСІВ – З-ЗА КЛУНЬ

Вряди-годи й найглибше місце – в брід.

Чаклун – пантрує, та – коня – оброть.

Лежить – розкидане – навкруг – добро.

Лише торкнув, як звідти – морок – пре —

Й заковтують – площини ненаситні.

І марні – зойки й лементи – надсадні.

Будівлі – на кістках – ростуть – висотні.

Й рятівники – на кілька кальп – відсутні.

Та – рідко – динозаврами – оздоби

Минулого – в закляклім – можна здибать.

Хоча і тут – дозорці одноокі —

Пильнують, щоб – ніхто, – й одразу – ікла,

Забувши: пам’ять – зародки – і в склі. —

І ключ – нащадкам – інколи – й циклон,

Що – шапокляки – всіх часів з-за клунь.

Й ВІЧНІСТЬ?

Калата серце: навпростець – крізь стіни.

Дівча – в трикутниках – пасе тритонів.

Сплеск, – й дотиком – єство – несусвітенне.

Усесвіти – із верчиків – з каштанів.

Уздовж хребтів, – як Морзе, – спалах скіпок.

Навшпиньках – вухо дійсности – з окапин.

Споруджують – з пелюсток – телескопи.

У особисте – з величин сукупних.

Кутасті форми – світанковий тральник.

З балькона – ручка – в надсвіти – вітрильник.

Вправляються – атлети – уздовж нюху,

Долаючи – глухі кути, що – нехіть. —

Нутро – тріпоче, – із легень – намет.

И вічність – як мильна бульбашка – лиш – мить?

ГЕНЕРАТОР СЯЙВ

Міняє листя – дихальця – і плевру.

Казан, що – дійсність, всі – ознаки плову.

Біжать – один – повз одного – квапливо.

Життя – дола пороги – самоплавом.

Нутро – поволі – туф – і цельофан.

Над горами – на ліктях – небо – фен.

Малих – у парках – теквандо – й кунґфу.

М’якою – лійкою вікна – Грифон.

Серед будівель – мига – плоскогір’я.

Дідок з балькона – з келишком кагору —

Світ спогляда, – сипку ефемериду. —

Скрізь – веретенце й мушельки – природа.

Й свідомість, – рештки, – затонулий сейф,

Що – не гора, – на Ґенератор сяйв.

І ЗНОВУ – ВЕСНА

Весна. Працює пароохолодник.

Свідомість – вправи – спогляда – пілотні.

Дрібочуть – ноги – бльоків монолітних.

На помах – й світ – аеростатом – ладний.

Між формами – ознаки боротьби.

Хлоп’я – на хмарі – у руці – обух.

З трибун – багаття – до нутра – рябе.

Янгол – кодолу, що – порон, – руба.

Вагань найменших – те, що буде – потім.

Аби лиш – зараз – хвилі – не проспати.

Маляті – жінка – лагодить – підгузник.

Навколо – цвіту – пуп’янки фугасні.

Й за самокат

1

  Самокат – дитяча іграшка для катання на роликах або колесах, яку рухають відштовхуванням ноги. (Тут і далі примітки авторські).

, – схопивши – джерело,

Подорожують – шкети – горілиць.

БУЯЄ – ФОРМ ПЕРЕХІДНИХ – КВІТНИК

Буяє – форм перехідних – квітник.

В повітрі – книжку, – горілиць – юнак.

Ще – бульбашок – меридіани сну, —

Й – за вітром – і водою – наносне.

Вздовж річки, – усім містом – й ген, – липняк.

Майдан, – на показ – бучно, – викопне.

За натовпом, – сполоханий курник, —

З трибун святкових – боз, троянди, хну.

Фасади – знов – тенденцію – в домірне,

Хоч – не бракує – й ухилів – в примарне.

Під мостом – ділять – волоцюги – здобич.

Дідок – із песиком – до лавки – диба.

Поволі – крок – чи в шал – буття сезон,

Що, – дар живих, – долонею – сльозу.

РОЗТЯЖНІ СВІТИЛА

Тло звук з криницями – й випростувань плацдарм.

Вир перетворювань, що – м’ясорубки – з дір.

Пісок. З мулетою – літає – матадор —

Вже над ареною, де ще – кривава дерть.

Згорнулося повітря: з рур – червоний твід, —

І сигнальних лямп – пано – на кілька тисяч ватт.

Крізь душі – і тіла – посіялось – нове.

Викопний – відсвіт, – хрящ – колись підземних вод

Тугішою – енергія – виходить – з нурту,

Змітаючи – ласти, – тупе, глухе й інертне.

Брандспойти, які – і свідоме, й – підсвідоме.

ПАЛІЯТИВ

Світ втратив мову – й перейшов на миґи.

Над клюмбою – спалахують – комахи.

Для дійсности- крізь рурки- допомогу.

Вся фльора – на флюоресценсні смуги.

Скакалку – й дзиґлик – в мандри – неврастенік,

Шлях найкоротший – крізь – найгрубші стіни.

Бо форми існування – безнастанно, —

Й метану бульки, що – хребет – і втому.

А тут ще – недовтілені – піщини,

Що – серце, – і нестерпний напад – щему.

Та – сенс – нутро, – серед ущільнень – оптик:

За карк – буття – вхопив – рухомий клаптик —

І, заки – хтось – колись – паліятив, —

Вже зараз – в усі напрямки – літа.

АРЛЕКІН

Вікно. У циліндричній вазі – кали.

Геть – поскакали – ті, що – вже – ніколи.

Рука – в руці – передає – півкулі

Землі – з зародженням – вітрил – наскельних.

Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, —

Прокинувся – й на шворочку – дієзи.

Й предмети – німби, крізь які – мерлюзи,

Де існування – з дір – без фільтрів – лізе.

Від кісточок, – форм надбудову – здувши, —

Йдуть – від двоногих – вже – самі підошви —

Стежками, що їх – жужмом – й ігуани.

Котрі – одбігли – сну – і гігієни,

Хоча і їм – дороговказ – звиса:

В маленьких зграйках – з неба – івасі, —

Єдиний, хто – незмінно, – арлекін,

Що, за містки освітлення міське,

Серпа держалко – міцно – в кулаку.

УСМІХ – ПОРЦЕЛЯНИ

У цей світ – ніжний усміх – порцеляни:

Перед пастушкою закоханий – коліно.

Висока зачіска – і на долоні,

Вперед простягненій, – вахляр зелений.

Запілля, – тло, – квасоля тичкова.

З-під черевичка – хвилі річкові.

Закам’яніле – міниться – й пливе.

І легіт, – дві-три рисочки, – траву.

Й на ній – хмизин тоненьких, – стрічка, – в’язку,

Що – широчінь, де і для двох – завузько.

Саме повітря – лиш для цих  причали,

Й вуста навколо з порожнин, – і чола.

В буття осердя – усміх-ехолот —

У іскру, яку – т- й тлін – не поглина.

І ЗА ОДНОДЕНКАМИ – В ВИР – НАВЗДОГІН

Пам’ять – набік – і довбню, – і довбило.

Дитячі крочки – в туркусове – й біле.

Перемістились – хмаросяги болю —

До кістяків, що – тіточок – дебелих.

Безногий спогад – б’є себе – у груди, —

Перехідного – нетривкий порадник.

Паленці – в світло – скрізь – шукають броду

Від гуманоїдів – й світів гібридних.

І свідомість – ножицями – костюмер,

Який – під лід – кілька століть – тому.

І домовичок, – в кіш – гуню – і клапаню

2

  Клапаня – зимова, тепла шапка, перев. з хутра.

,

І грішми – серед – дійсности лушпиння.

І йому – допомагає – з псом – довгань —

За одноденками – в вир – навздогін.

САДИ

Ще – колесо, що – зменшує – резерви.

Здається – змиг, і дах – над світом – зірве.

Та – крізь нутро – вряди-годи – і цезура,

Де чути – й спілкування інфузорій.

В повітрі – самі сходи – і поруччя.

Впритул – канали – й стіни – межиріччя.

З пустелі – лише часом – вир гарячий,

Який – вугіллям – почуття – і речі. —

Й свідомість- в тіні – з кухликом – Цірцея —

Із хлібних кульок – корабель – моцує.

Душа – на вітрі, самі – шати – сяють. —

Й серпанок слів, що – зблискують – росою.

Відходить тлін, бо час – напосіда.

Хоч – покищо – сади, сади, сади.

<a name="part_305