Gaudeamus виконаний смертю

Загадковi вбивства, якi здавалось би неможливо розкрити, але для Богдана Лисицi немає нічого неможливого коли справа стосується злочинів. Ще один роман В. Васильченка, не менш цiкавий за прочитанi – «Gaudeamus», виконаний смертю. Роман дуже сподобався. Автор умiло будує цікавий сюжет, захоплюючи читача своєю інтригою. А для читача це дуже важливо, адже він любить і заплутане плетиво кримінального сюжету, і впізнавати знайомі ситуації, і радіти, розгадавши розвиток колізії. Як читач, отримала справжню насолоду. Книга наповнена життєвим оптимiзмом. Привабливою стороною детектива В.Васильченка є місцевий колорит. Особливу роль у побудові детективного сюжету грає деталь. Це не просто життєва подробиця, а деталь-прикмета, упредметнений слід дії (ритуальний перстень Ордену абскондитiв, ритуальний кинджал, бiла ексклавина). Саме вивченням, осмисленням деталі зв'язаний насамперед пафос пошуку, відкриття істини. Роман читається легко й не відпускає, поки не з’ясуєш усе, що мусиш з’ясувати. У системі координат детективного сюжету ми бачимо, що людина з плином часу не змінилася. Вона – це велика точка, в якій перетинаються бажання, прагнення, відчуття й почуття. І які вони – залежить від людини. Від неї залежить також те, що з ними вона робитиме. Знову опинившись перед вибором ( «Правди завжди двi.Але кожен обирає одну.» ). Сам початок роману автор дає в детективному дусі: «Франсуа обережно вiдчинив дверi спальнi герцога Наваррського, усi думки посилаючи Всевишньому. Просив тiльки про одне: щоб уберiг вiд жодного небажаного звуку. Хоча вдень, дочекавшись нагоди, вiн рясно змастив петлi та кiлька разiв спробував. Дверi тихо й плавно подалися. Не скрипнувши. Не рипнувши. Це пiдбадьорило. I Франсуа вже не сумнiвався, що у нього все вийде». Подiї роману вiдбуваються в мiстi Париж (так все гарно описано, що в своїй уявi, разом з героєм я мандрувала цим казковим мiстом i насолоджувалась ним). Герой приїхав на мiжнародну конференцiю. Її проводив давнiй приятель Лисицi, професор Нової Сорбонни Антуан Робер. Конференцiю присвячено сiмдесятирiччю з дня народження Патрiка Беккереля, автора роману «Серце пiд мантiєю». Саме цiкаве розпочалось вже в перший день конференцiї. Мсьє Бертьє (один з учасникiв конференцiї) на столi в своєму номерi знайшов ритуальний перстень Ордену абскондитiв. Такий перстень «Великий Магiстр» завжди таємно присилав ворогам i зрадникам. Того, хто отримував цей «подарунок», потiм знаходили мертвим. Заколотим ритуальним кинджалом. На зовнiшнiй частинi персня – напис «Qui seminat mala, metet mala». «Хто сiє зло, той пожинає зло». На наступний ранок i перше вбивство. Хто ще отримав цей перстень, i загинув, хто отримав i не загинув, яке вiдношення мають всi подiї до Патрiка Беккереля можна дiзнатись, прочитавши роман. Порадувала також кінцівка, остані п'ять сторінок. Це я люблю в детективах – неочікуваність. Богдан Лисиця – звичайний унiверситецький професор. Його стихiєю була, є i буде фiлологiя. Герой має допитливий розум, надзвичайно багату уяву, гостру спостережливість, добросердість і відмінне знання людської психології. На мою думку, створюючи цей позитивний образ, В. Васильченко відмінно розумів істину: щоб сподобатися читачам, щоб герой став широко популярний і навіть любимий, зовсім не досить наділити його лише високим інтелектом і майстерністю розшуку, потрібні ще й загальнолюдські позитивні риси і якостi. На завершення хочу сказати, що В.Васильченко уміє випарувати настрій загадковості, недомовленості, натяками описує незбагненне, те, що не піддається логічному тлумаченню, зображує дивні наслідки, не називаючи причин. Я радiю з того, що в Українi з'явився автор, якого цiкаво читати, i романи якого можна вiднести до свiтового рiвня.