Цитаты из книги «Депеш Мод», страница 4
Кому из моих знакомых можно сдать бюст Молотова? Вот так определяется уровень среды, в которой ты пребываешь, так и не иначе.
...очевидно, у меня все в порядке в моих отношениях с жизнью, даже несмотря на ее клиническую мудаковость.
Ми підходимо до нього, він нам далі посміхається, хоча, може, він насправді і не нам посміхається, ну, та все одно приємно, що не кажіть, ми сідаємо поруч і слухаємо його жорстке, подерте і потріпане вінілове ретро, Собака теж посміхається і взагалі розпускає соплі, і я так собі думаю — що ось і дембелі, і помаранчеві мужики, і мокрі дерева, і холодні потоки — у всьому цьому нібито нічого й немає, ну,
нормальні мужики, нормальні дембеля, потоки нормальні, але разом із тим, я сиджу зараз тут — на цьому вокзалі, поруч із незнайомим мені інвалідом, слухаю гівняче, в принципі, ретро, але є в цьому щось правильне, саме так все й має бути, і вилучи звідси зараз потоки, чи вилучи звідси помаранчевих мужиків — все відразу зникне, радість і спокій тримаються саме на великому логічному поєднанні тисячі нікому не потрібних, аномальних шизофренічних штук, які, сполучившись у щось єдине, дають тобі, врешті-решт, повне уявлення про те, що таке щастя, що таке життя, і головне — що таке смерть.
—Причому давно, — додаю я. — І знаєте, я так дивлюсь, що все це нічим хорошим не закінчиться, тому що ми просто потрапляємо в якісь ями, ви розумієте, про що я кажу? все частіше і частіше, цих ям стає все більше і більше, я вже просто не в стані вибиратись із них, вони засмоктують, я чим далі тим болючіше і болючіше в них падаю, ви розумієте, про що я вам тут говорю? так ніби все нормально, ми ось тут сидимо і слухаємо вашу дурацьку радіопрограму і навіть ваших міліціонерів послухали...
—Яких міліціонерів? — не розуміє ведучий.
—Не важливо, — кажу, — але річ не в цьому, знаєте? річ у тому що все одно це нічим хорошим не закінчиться, просто тому, що я не можу собі уявити нічого хорошого там — попереду, там просто не може бути нічого хорошого, тому що якщо його — цього хорошого — не було раніше, то чому воно мало б з'явитись у майбутньому, скажіть мені, чому? Його там просто не може бути, ми просто просуваємось собі навпомацки, як електричні скати під водою, навіть не вірячи, що нам справді кудись потрібно просуватись.
Когда перед тобой столько дверей, ты никогда не знаешь, в какие именно тебе нужно войти – думаю я, стоя перед троллейбусом. Это уже четвёртый, который я пропускаю, я никак не могу сконцентрироваться и решить, что именно мне нужно и для чего.
«Блин, сам себе не верю – жил как жил, честно делал своё дело, никому не мешал, никого не подставлял, может, это и есть благодать Божья. Иначе как, как – просто не понимаю, как это случилось, что ко мне, вот так просто ко мне, непосредственно, взял и подошёл человек, У КОТОРОГО НА РУКЕ ПОЗОЛОЧЕННЫЙ РОЛЕКС!!!»
Преподобный Джонсон-и-Джонсон, солнце на затуманенном небосводе нового американского проповедничества, звезда наиболее массовых приходов на всём Западном побережье, лидер церкви Иисуса (объединённой), поп-стар, который вправляет мозги всем, кто этого желает и кто пришёл к нему этим летним дождливым утром, среди недели, преподобный Джонсон-и-Джонсон плевать хотел а все эти условности, он не старовер какой-нибудь, чтобы служить только по выходным, что за говно, говорит он, что за старообрядческое говно, и все с ним соглашаются.
Коли перед тобою стільки дверей, ти ніколи не знаєш, в які саме потрібно ввійти, — думаю я, стоячи перед тролейбусом.
Гроші завжди з'являются коли потрібно
Что нужно делать в течение жизни со своими мозгами, чтобы они вконец не протухли и не превратились в кучу слизких водорослей, непригодных даже для употребления в пищу?
