Глубокое чувство грусти и абсолютной безнадёжности осталось у меня после прочтения данной книги. Жила и светилась звёздочка ясная, радовалась как малое дитя тем малым удовольствиям, которым могла радоваться в бедности своей хаты в родной деревушке. Но привратности судьбы, одна за другой, превращали её в лучинку, которая горела, тлела и потухла, ничего не оставив после себя. Странно неудачное стечение обстоятельств толкало её на самое дно, хотя искренняя и добрая у героини душа, чистая и светлая росла девушка. Попадались на жизненном пути ей, в основном, моральные уроды, а многие проходящие мимо не помнили её доброты и поддержки в трудную минуту. Украинская проза оказалась тяжёлой, печальной и безысходно-тоскливой. Вроде ничем не заслужила героиня такой участи, хоть и жила как бабочка с определённого момента. Одно мне непонятно - неужели никогда не задумывалась героиня о том, как ей жить дальше (например, за 50 или 75 рублей в те времена могла же купить свой дом с садом)? И не оглядывалась, падая на дно, ни разу себя не спросила, с чем она останется, если придётся ей оказаться одной. Ведь понимала же, что красота недолговечна, семью хотела и осознавала, что здоровье - ресурс исчерпаемый. И всё же, как стрекоза, лето красное пропела. В итоге по воле судьбы и частично по своей воле, не думая, не подготовив себе самой малой подушки безопасности, не жила, а горела и тлела. И остался лишь пепел от красавицы и доброй "панночки". А жаль.. Неприглядная судьба крепостного люда и крестьянского села описана без прикрас, да так реалистично, что становится не по себе. Горькая доля оторванного от родной деревни народа прослеживается на всём протяжении романа. Порой выть хочется от вопроса: ну неужели столько жестокости и мерзости, столько похоти и равнодушия в людях?
Я, честно сказать, не очень люблю книги, в которых жизнь бьет героев ключом по голове, а они бесконечно терпят, а то и смакуют свои горести. И хотя герои этой книги как раз из такой категории, роман Панаса Мирного мне понравился. Его можно сравнивать с шедеврами мировой литературы. Сюжет как у Диккенса, язык как у Толстого и Тургенева, а в целом - очень самобытное, неповторимое произведение. Во всей "красе" представлена тяжелая жизнь незащищенных слоев населения: вдовы, сироты, женщины, нищие крестьяне. Очень колоритно показан разгул чиновничьего произвола - взяточничество, казнокрадство, кумовство, бесстыдство и снобизм. Живописные описания природы, в лучших традициях классики, оттеняющие душевное состояние героев.
Книга, которая заставляет забыть о времени современном и вернуть назад, в тот мир, в ту эпоху... рассказ о девушке, о чувствах, о несчастьях и злоключениях... невозможно оторваться. Книга покорила меня с первых страниц, заставляя открывать для себя новые ощущения. Есть книги, которые после прочтения ставишь на полку и забываешь о них... и рука не потянется, чтобы перечитать заново. Данное произведение не из таких. Уже трижды я перечитывала и, думаю, вернусь еще. Хочется прочитать в оригинале, т.к. говорят, что русский язык немного стер краски украинского языка.
Текст льется как тонкий ручеёк, читается ровно и легко. И вот ты уже в украинской деревеньке Марьяновка, на улице трескучий рождественский мороз и слышаться в дали колядки хлопцев и девушек. Произведение пронизано трагизмом и самобытностью. Невольно проникаешься симпатией к главной героине, и вот она уже не гулящая, а жертва обстоятельств, чувств и эпохи. Приятная книга во всех отношениях, однозначно мне захочется позже её перечитать.
Вот отменили крепостное право и вот она, казалось бы, свобода. А как ей пользоваться непонятно. Эта книга об отношениях людей, о понимании и сострадании. Об осознании себя и о распаде личности. О надежде, что ещё осталось в этом мире своё. Антизолушка? Христя красивая молодая девушка оказалась в притиснении от соседа из-за того, что понравилась его сыну. А она этим парнем не сильно-то и интересовалась. Но папаша все равно, через козни и обман, способствуют отсылке Христи в город услуживать. Что теперь ей делать в городе? Как там? Христя знакомится с разными людьми и никто не может однозначно сказать где лучше? В селе или в городе? Ещё есть красивая природа, уникальный быт, празники, гуляния, наряды.
Класика української літератури! Чудова книга! Неперевершена мова автора! Панас Мирний висвітлює тяжкі часи для народу - кріпатство...Досить гостро висвітлює такі соціальні проблеми як корупція, нерівність між закоханими, зради. Чітко описується поневіряння по світу Христі. Читаючи книгу, жаль тримала мене за серце. Важко повірити, що таке буває (але ж буває!). Віяння дівчини, у якої б було чудове майбутнє - чоловік, діти, живі батьки - якби не підступність людей, бажання наживи, жадібність. Бачимо, як багатство міняє людей (на прикладі сусідів Христі). Можна провести паралель із сьогоденням: нічого не змінилося. Існують ті ж соціальні проблеми, тільки змінилися назви: не хазяїн, а роботодавець, не кріпак, а працівник. Тому що Не вiрте ви нiчому, усе то брехня! Як давно колись крали, так i тепер крадуть i будуть красти… Поки в одного добра бiльше, а в другого менше, крадiжка не переведеться! Оце я вам по правдi сказав.
Читаючи авторів 19 століття розумію, що наше, рідне українське слово безцінне! В ці моменти відчуваю, що наша класична література нічим не є гіршою від будь-якої іншої. На жаль, не модно зараз читати класику свого народу серед школярів, а я б обов'язково увела цей твір до шкільної програми. Книга дуже трагічна. Відчувається цей момент напруження завжди, оскільки ти ніколи не знаєш, а що ж буде далі.. Мені дуже сподобалась ця книга, можливо ще тому, що Панас Мирний є одним із улюблених класиків 19 століття.
Удивительно бесявая книга! все плохо, уныло, жизнь боль и все в этом духе. Беднота и богатеи. Ещё и люди с погаными языками, собирающие всякую ересь.
Главная героиня наивная дура, главный герой - тюфяк, не нашим не вашим. но это, наверное, время такое было.
Безрадостная книга.
Прекрасная книга, на которую наткнулся совершенно случайно. Ни одна книга так не тронула душу, как она. С час сидел и не мог поверить, что именно так она и закончилась. Реальная жизнь так не ранит душу, как эта история. До её прочтения я считал, что меня удивить уже невозможно, но вон как оно оказалось!..
Трагічна, пронизлива, неймовірно глибока й емоційно насичена проза, що ніколи не приїдається, не відпускає. Це один з кращих прикладів того, що класиків треба читати, бо вони цього не просто варті, вони створили кращі з кращих творів в історії літератури.. Дивовижний за силою та глибиною роман, що відзивається в тобі десь на клітинному рівні й полонить з перших же слів, закохує тебе і визначає твої думи й бередить серце. І ще довго озивається в тобі після того, як остання сторінка перегорнута... Чи заслужила Христя таку долю, отакий кінець, як батько, від холоду, попід хатою? Він був невідворотний, передчувався з перших сторінок, з отого її радіння обновкам на фоні страждань матері й перших ознак невідворотності подій, що мов лавина штовхали Христю до міста й нового життя. Та це роман не тільки про Христю. Про щось більше, сильніше й величніше. Про жіночу долю, важку й приречену, і через неї - про історію селянства й усього народу.
І дивовижна сила прози чіпляє з перших сторінок. Як вила буря, отзиваючись у серці Пріски, так і в моєму серці отзивалась ота немислима краса і поетичність прози Мирного, ота невимовна мука важкої долі, що не залишає ні радості, ні спочинку... Передчуття біди, що охоплює тебе з перших сторінок, наростає, ти повністю занурюєшся у долю цих жінок, а через їх біль пізнаєш біль усього народу. Важка доля селянства, історична перспектива, що розкривається через людське, особисте, особливо гостра. Й аналогії з нашим часом - гострі та пекучі, як ніколи. Скільки в нас тих Грицьків, скільки панів, що про звичаї позабували... До лиха ще лихо, а за ним - ще більше. Під гнітом таким не може витримати молода душа. І не витримує. І хоч надлам цей видно не відразу, та він зрештою визначає фатальну приреченість долі...
Це не просто історія важкої жіночої долі. У одному романі Мирний дивовижно глибоко й з такою силою розкриває і проблеми кріпацтва, й великих суспільно-політичних змін, і трансформації селянства, і розрив між міщанством та селянством. І тих течій, що штовхають нове покоління до зречення від батьківських цінностей.
І на фоні дивовижної глибини прози, з головою опускаючи тебе у відчай, Мирний тонко й пронизливо показує красу й поетику життя простих людей, незламні цінності й важливі істини. Він мовби повертає тебе до витоків, аби нагадати, де твоє коріння, у чому сенс людяності й життя. І від отієї невимовної краси звичаїв, традицій, простої філософії доля Христі, інших жінок у романі (особливо сильно для мене розкривається трагедія Мар'ї), а через них - доля всього народу звучить іще надривніше, іще проникливіше.
Комментарии, 184 отзыва