Отзывы на книгу «Gaudeamus виконаний смертю», 1 отзыв

Загадковi вбивства, якi здавалось би неможливо розкрити, але для Богдана Лисицi немає нічого неможливого коли справа стосується злочинів. Ще один роман В. Васильченка, не менш цiкавий за прочитанi – «Gaudeamus», виконаний смертю. Роман дуже сподобався. Автор умiло будує цікавий сюжет, захоплюючи читача своєю інтригою. А для читача це дуже важливо, адже він любить і заплутане плетиво кримінального сюжету, і впізнавати знайомі ситуації, і радіти, розгадавши розвиток колізії. Як читач, отримала справжню насолоду. Книга наповнена життєвим оптимiзмом. Привабливою стороною детектива В.Васильченка є місцевий колорит. Особливу роль у побудові детективного сюжету грає деталь. Це не просто життєва подробиця, а деталь-прикмета, упредметнений слід дії (ритуальний перстень Ордену абскондитiв, ритуальний кинджал, бiла ексклавина). Саме вивченням, осмисленням деталі зв'язаний насамперед пафос пошуку, відкриття істини. Роман читається легко й не відпускає, поки не з’ясуєш усе, що мусиш з’ясувати. У системі координат детективного сюжету ми бачимо, що людина з плином часу не змінилася. Вона – це велика точка, в якій перетинаються бажання, прагнення, відчуття й почуття. І які вони – залежить від людини. Від неї залежить також те, що з ними вона робитиме. Знову опинившись перед вибором ( «Правди завжди двi.Але кожен обирає одну.» ). Сам початок роману автор дає в детективному дусі: «Франсуа обережно вiдчинив дверi спальнi герцога Наваррського, усi думки посилаючи Всевишньому. Просив тiльки про одне: щоб уберiг вiд жодного небажаного звуку. Хоча вдень, дочекавшись нагоди, вiн рясно змастив петлi та кiлька разiв спробував. Дверi тихо й плавно подалися. Не скрипнувши. Не рипнувши. Це пiдбадьорило. I Франсуа вже не сумнiвався, що у нього все вийде». Подiї роману вiдбуваються в мiстi Париж (так все гарно описано, що в своїй уявi, разом з героєм я мандрувала цим казковим мiстом i насолоджувалась ним). Герой приїхав на мiжнародну конференцiю. Її проводив давнiй приятель Лисицi, професор Нової Сорбонни Антуан Робер. Конференцiю присвячено сiмдесятирiччю з дня народження Патрiка Беккереля, автора роману «Серце пiд мантiєю». Саме цiкаве розпочалось вже в перший день конференцiї. Мсьє Бертьє (один з учасникiв конференцiї) на столi в своєму номерi знайшов ритуальний перстень Ордену абскондитiв. Такий перстень «Великий Магiстр» завжди таємно присилав ворогам i зрадникам. Того, хто отримував цей «подарунок», потiм знаходили мертвим. Заколотим ритуальним кинджалом. На зовнiшнiй частинi персня – напис «Qui seminat mala, metet mala». «Хто сiє зло, той пожинає зло». На наступний ранок i перше вбивство. Хто ще отримав цей перстень, i загинув, хто отримав i не загинув, яке вiдношення мають всi подiї до Патрiка Беккереля можна дiзнатись, прочитавши роман. Порадувала також кінцівка, остані п'ять сторінок. Це я люблю в детективах – неочікуваність. Богдан Лисиця – звичайний унiверситецький професор. Його стихiєю була, є i буде фiлологiя. Герой має допитливий розум, надзвичайно багату уяву, гостру спостережливість, добросердість і відмінне знання людської психології. На мою думку, створюючи цей позитивний образ, В. Васильченко відмінно розумів істину: щоб сподобатися читачам, щоб герой став широко популярний і навіть любимий, зовсім не досить наділити його лише високим інтелектом і майстерністю розшуку, потрібні ще й загальнолюдські позитивні риси і якостi. На завершення хочу сказати, що В.Васильченко уміє випарувати настрій загадковості, недомовленості, натяками описує незбагненне, те, що не піддається логічному тлумаченню, зображує дивні наслідки, не називаючи причин. Я радiю з того, що в Українi з'явився автор, якого цiкаво читати, i романи якого можна вiднести до свiтового рiвня.