Валер’ян Підмогильний

© Р. Г. Коломієць, 2021

© Є. В. Вдовиченко, художнє оформлення, 2021

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009

* * *

Імпресії

На початку роману «Місто» його герой Степан відвідує свою односельчанку Надійку. Валер’ян Підмогильний описує її помешкання, де, окрім неї, мешкають ще двоє дівчат. Одна з них, Ганнуся, для затишку порозвішувала на стінах різноманітні малюнки:

серед них і великий портрет Леніна, прикрашений нерівними літерами: «Ти вмер, але дух твій живе»;

поруч нього – маленька ікона Миколи-чудотворця;

над ліжком іншої дівчини висів саморобний малюнок оголеної Галатеї, що «турбував» Ганнусю своєю непристойністю.

Здавалося б, навіщо звертати увагу на цю побутову подробицю? Комічність ситуації: поряд висять зображення комуністичного вождя, античної богині та християнського святого. Але саме це відбувалося в душах молоді: релігійні традиції впереміш з інстинктивним потягом і у співставленні з новою, насаджуваною ідеологією. Яка ж це дрібниця?

Романи Валер’яна Підмогильного «Місто» і «Невеличка драма» взагалі були безпомилковим психологічним аналізом свого часу і тонким діагнозом душі тогочасної української людини. І знов-таки: чому дивуватися, коли…

У квартирі Валер’яна Підмогильного висів портрет Зигмунда Фройда. І в цьому є якийсь символічний зміст.

У 1901 році Фройд видає свою «Психопатологію повсякденного життя», в який стверджує, що несвідоме втручається у свідоме життя і що кожна людина сповнена своїх психічних відхилень, тобто психічних особливостей.

У 1901 року народився Валер’ян Підмогильний. Фройд для нього відкрив таємниці психіки людини. Письменник створюватиме психологічні портрети людей, досліджуючи, як інстинкти і приховані бажання впливають на життя кожного з нас.

Творчість письменника великого провіденціального дару Валер’яна Підмогильного (1901–1937) – одна з вершин української прози XX століття і пророчий дороговказ для її подальшого розвитку. Він вивів українську літературу на рівень найвищих шукань європейської літератури, а в чомусь навіть випередив шукання «філософії існування» європейських екзистенціалістів, лауреатів Нобелівської премії Альбера Камю і Жан-Поля Сартра.

Валер’ян Підмогильний не оперував оціночними формулами щодо своїх персонажів – вів діалог, інколи провокативний, причому вів не тільки зі своїми читачами-сучасниками, але й зараз веде його з нами – наступними поколіннями читачів.

Від себе додам: устами головного героя свого роману «Місто» він проголошує своє мистецьке кредо – писати правду про внутрішній світ людини: «Додержуватиметесь цього кредо й тоді не спатимете ночей. Ваші думки витимуть, як голодні собаки. І кожен рядок ви писатимете власною кров’ю, а це єдина фарба, що ніколи не втрачає блиску».

І це при тому, що всього 13 років вільного життя було йому відпущено для творчості, плюс три роки творчості у більшовицькому казематі.

Вражає самий масштаб його мистецьких осягань.

Письменник небувалої творчої продуктивності. Писати почав, ще будучи учнем реального училища у 1917 році, останні твори написав в ув’язненні у 1934–1937 роках. Автор 2 романів, 2 повістей, 24 оповідань. Видавав свої твори в Україні, українською – у Празі й Берліні, російською – в Москві.

Перекладач. Переклав українською твори 15 класиків французької і англійської літератури!

Мовознавець. Автор унікального українського «Фразеологічного словника ділової мови»! Протестував проти горезвісного суржика, що заполонив українську мову, як говорив один з його персонажів – «апаздалі!»

Літературознавець. Автор літературно-критичних досліджень про творчість класиків української літератури і сучасних українських письменників. Уперше ввів імена Зігмунда Фройда, Сьорена К’єркєгора в український суспільний обіг.

Організатор українського літературно-мистецького процесу. У 20-і роки складалися угрупування письменників схожих поглядів на розвиток української літератури, зв’язаних не якимись спільними політичними переконаннями, але виключно мистецькими поглядами. Підмогильний бере участь в організації і роботі об’єднань «Аспис» («Асоціація письменників»), «Ланка», «Марс» («Майстерня революційного слова»), які гуртували, щоправда, на якийсь час, талановитих молодих українських поетів і письменників, що прагнули європеїзації української культури.

Справа, звісно, не тільки – і навіть не стільки – у кількості творчого надбання, скільки в тому, що він вводив українську літературу у русло розвитку новітньої європейської художньої культури. Тож не дивно, що ще за життя, у 20-і – першу половину 30-х років минулого століття, був знаменитим в Україні та відомим за кордоном як український письменник. Ба більше: у творчих пошуках він випереджав пошуки видатних європейських письменників XX століття.

Трагічна постать: у 1934 році його було заарештовано і ув’язнено на 10 років до Соловецького табору, а у 1937 році, за узвичаєною практикою, яку не назвеш інакше, як гуманістичною катастрофою, розстріляно…

І все. Не стало такого письменника. В СРСР ім’я Валер’яна Підмогильного на довгі роки було піддане забуттю. Від 1934-го до 1989 року його твори взагалі не видавались, хоча він був реабілітований ще у 1956 році.

Ще у 50-і роки український літературознавець, письменник, критик Григорій Костюк (1902–2002), що належав до у діаспори, надзвичайно точно оцінив творчість Підмогильного:

«Підмогильний був яскравою творчою індивідуальністю, цілковито український талант, що надзвичайні події і явища після 1917 року умів спостерігати і оцінювати тверезо, всебічно і практично. Але що головне, так це те, що за багатством подій свого часу він не загубив людини. Він не любив людини-янгола, бо знав, що людина є водночас і тварина. Він знав людську силу, велич її розуму, її здібності, але також усвідомлював усі її слабкості. В цьому – європеїзм Підмогильного».

А от в СРСР творчість Підмогильного не визнавали. Характерний епізод щодо цього наводить мистецтвознавець Леонід Череватенко. Коли він хотів написати в університеті дипломну роботу про Підмогильного, йому рішуче відмовили:

«– Чому? Його ж вже реабілітували?

– Е-е-е ні, Леоніде. Ми реабілітували людей, але не реабілітували їхню творчість.

– Навіщо ж було реабілітовувати?

– Тому що то було неправильно, що їх розстріляли. А щодо їхньої творчості, то ми переконані, що вона має негативний вплив на молодь. От, зокрема, на вас. Ви ж зацікавились Підмогильним. Що вас там зацікавило?

– Ну як «що зацікавило»? Правда життя, яку він відтворив.

– Ну-у-у, нам не вся правда потрібна…»

У вустах декана університетського факультету це звучало як заклик – не допустимо ворога на радянську територію.

* * *

Тихий, мовчазний, скромний – за спостереженнями сучасників – Підмогильний максимально випередив свій час за своїм світоглядом, передбаченнями, сміливістю вчинків. Його сміливість полягала не у виголошенні гасел, клятв та зізнань у любові до України, чим, визнаємо, «грішили» деякі його сучасники. Він був настільки талановитим у своєму писемному жанрі психологічного модерну, що зумів завдяки рівню літературного мистецтва протистояти тоталітарній системі свого часу.

Сьогодні у незалежній Україні Валер’ян Підмогильний зарахований до когорти видатних митців українського розстріляного Відродження. І тим не менш залишається найнепрочитанішим, тобто недостатньо осмисленим, українським письменником.

Між тим, в українській літературі немає митця більш несподіваного і загадковішого, ніж Валер’ян Підмогильний.

Портрет Зігмунда Фройда в його кабінеті говорить багато про що. І в першу чергу, опосередковано, звісно, про те, що в основу багатьох творів Підмогильного ліг саме фройдівський психоаналіз.

Підмогильного називають попередником екзистенціалізму – філософії існування, що досліджує людину, як унікальну духовну істоту, здатну до вибору власної долі. І це справедливо, бо зближує творчість Підмогильного з творчістю французьких екзистенціалістів Альбера Камю і Жан-Поля Сартра, які з’являться десятиріччям пізніше.

Устами героя свого роману «Місто» Підмогильний розкриває свій людинознавчий дослідницький дар: «Людина не те, що вона читає лекції, не те, що вона сидить в установі, не те, що вона говорить і робить на людях. Вона те, що вона для самої себе, в неофіційній частині своєї програми». Образно кажучи, Підмогильний ставить людину перед самим собою – і нема чого ховати. Чого варте одне тільки зізнання Підмогильного: «Кожен рядок писався власною кров’ю»…

Однак, спроби пояснити феномен Підмогильного натикаються на науковоподібні коментарі і загальні фрази висновків. Ось як виглядає одне з досліджень – приготуйтесь: «Індивідуальна мікросоціологічна динаміка на рівні колективного несвідомого породжує нові стереотипи, детерміновані добою». В іншому дослідженні – суцільна казуїстика на кшталт «наратив апокаліпсистичності», «об’єкт компаративного зіставлення», «парадигми з позиції екзистенціальної». А ось і висновок: «…маскулінність як основна категорія гендерності, що поряд із фемінністю може виражати гендерну ідентичність людини». «Was ist das?» промовив би Підмогильний, почувши таке про себе…

Вірне налаштування на сприйняття творчості Підмогильного дає дослідження його творчості, яке здійснив видатний український літературознавець, що жив і творив у США, Юрій Шевельов (Шерех): «Серед свого покоління Підмогильний вирізнявся особливою нещадністю і тверезістю бачення. Але разом з тим він був людиною свого покоління, і поділяв з ним гіркий оптимізм його і його тверезе сп’яніння творчістю… Підмогильний належав до покоління «приречених» (і не тільки через політичні обставини), яке, попри все, «творило і горіло», прагнуло правди і не боялося страху. Його песимізм був творчий, а оптимізм трагічно-гіркий. Бо це було покоління справжніх людей». І тому, здавалося б, дрібні подробиці часу, в якому в якому він жив і творив, набувають несподіваної виразності, пояснюючи особливості його світосприйняття.

* * *

І останнє попередження. Я завжди пишу про тих «знаменитих українців», до яких маю безпосереднє або опосередковане, відношення. У даному разі, звісно, опосередковане і знаменне для мене. У нашій сімейній бібліотеці зберігаються твори Підмогильного, видані за його життя. І у кожній книзі є закладка на тому чи іншому творі, зроблена бабусею чи мамою. Багато розмов у нашій сім’ї точилося навколо його творів. Бабуся була особисто знайома з Підмогильним. Тож моя книга про Підмогильного сповнена особистих вражень від його творчості, які можуть і не збігатися з вашими.

І прекрасно! Твори самого Підмогильного також розраховані на діалог-суперечку з читачем. І моя мета представити читачам образ Валер’яна Підмогильного не тільки у можливій повноті зв’язків із сучасністю, але й у його устремлінні в майбутнє. При цьому прагнутиму подати його як живу людину, а не пафосну постать, що пророкує істини і вказує шляхи. В моєму полі зору окремі промовисті – драматичні і колоритні – моменти його життя, закарбовані у спогадах сучасників.

Звісно, за письменника говорять його твори. Зараз саме це той випадок, коли книги живуть набагато довше їхніх авторів. Тож прохання до читачів: мати перед собою, прочитати або перечитати, роман Підмогильного «Місто» і кілька його оповідань, про які йдеться у тексті; все це ви знайдете у відкритому доступі в Інтернеті.

Свою книгу я б так і назвав – «Розгадка провісника». Не претендую на категоричність своїх висновків щодо особистості і творчості Підмогильного. Що від нас приховала історія?.. На ваш розсуд – мої роздуми про його особистість і творчість.

З Богом!