3 книги в месяц за 299 

Ваш надійний тил. Як налагодити зв’язки, що приведуть до успіхуТекст

0
Отзывы
Читать фрагмент
Отметить прочитанной
Как читать книгу после покупки
Шрифт:Меньше АаБольше Аа

Моїй сестрі Карен


Подяки

Кого можна назвати надійними партнерами? Людей, які ніколи не допустять, щоб ми зазнали поразки. Упродовж трьох років, присвячених написанню цієї книжки, мене підтримувало багато таких партнерів. Отриманий результат – найкращий доказ на користь взаємної підтримки. Я пишаюся тим, що ми створили разом.

Передусім висловлюю глибоку вдячність «ядру команди» – людям, завдяки яким ця книжка з’явилася. Це Макс Александер, Джим Мурей, Тал Раз, Сара Грейс Ріменснайдер і Пітер Сміт. Джим Мурей, також відомий на прізвисько Дейта, працював над цим проектом із листопада 2007 року. Він обклеїв стіни мого будинку величезними листами самоклейкого паперу, невтомно вивчав тему, генерував ідеї та надавав авторові підтримку. Сара Грейс редагувала рукопис і керувала проектом протягом останніх шести місяців. Макс Александер також опікувався проектом не один місяць і присвятив йому чимало зусиль. Пітер Сміт повністю занурився в проект і працював над ним цілодобово, навіть під час відпустки; його талант, добре серце і щира душа заслуговують на величезну повагу. І нарешті, особливої подяки заслуговує Тал Раз. Його ідеї та сувора критика допомогли розпочати цей проект і викласти доступно свої думки.

Дякую моїй надійній інтелектуальній опорі – ядру Greenlight Research Group: Маркові Гулстону, Моррі Шехтману і, звісно ж, Дейті. Марк був присутній на багатьох початкових зустрічах, генерував ідеї та забезпечував необхідний зворотний зв’язок на кожному кроці. Моррі допоміг мені зрозуміти важливість відвертості в найкритичнішу мить мого життя; його робота, пов’язана з групами відповідальності, зміцнила мою віру в силу підтримки за принципом «рівний – рівному» на робочому місці, а також помітно вплинула на всю компанію FG.

Спасибі Манліо Карреллі і Джефові Каплану, що надали мені цінну інформацію для написання розділів «Перетворення на робочому місці» і «Ніколи не продавайте поодинці» відповідно. Нарешті, дякую цілій групі талановитих авторів, які щедро поділилися своїм баченням і майстерністю на кількох етапах процесу: Бреттові Брюну, Пітерові Карбонарі, Лукасові Конлі, Вінсові Раузу, Гізер Шульц, Карен Ваттс і Френкові Вілкінсону.

Мій низький уклін Роджерові Шоллу, невтомному редакторові з Random House, який старанно працював над чернетками, щоб кожен розділ звучав, мов пісня. Без його участі я взагалі не став би писати книжок (саме Роджер свого часу зателефонував мені і запропонував написати книжку, яку згодом було названо «Ніколи не їжте наодинці»). Також дякую Майклові Пелгону, моєму видавцеві, який надто не картав мене, коли я не дотримувався встановлених термінів. Спасибі Стівові Рубіну, моєму другові й наставнику у видавничих справах.

Дуже дякую Стенові Ліму за увагу, підтримку і самопожертву, а також за його внесок у розроблення дизайну суперобкладинки.

Щиро дякую татові й мамі за те, що завдяки їм усі мої бажання і забаганки здійснювалися.

Спасибі Джулії Ід – дорогій подрузі й наставниці моєї родини. Джулія стала для цієї книжки справжнім янголом: вона, крім іншого, готувала їжу, поки я годинами і днями не міг відірватися від роботи.

Дякую Реєві Галло, Роелеві Інохосі, Бобові Касуніцу, Гевінові Маккею, Тедові Сміту і Ферандо Трехо – друзям, до яких я звертаюся в найскрутніші миті свого життя. Ці люди завжди готові надати практичну й емоційну підтримку, а також допомагають мені відповідально ставитися до виконання своїх завдань. Вони – зразкові й надійні партнери. До цього списку варто додати доктора Роба Дірксена – мого перевіреного партнера з відповідальності. Робе, бігаймо разом і надалі!

Я вдячний своїм колегам, що підтримують мене за принципом «рівний – рівному», – керівникам організацій, завдяки яким ми змогли багато чого навчитися: Рафаелю Пастору з Vistage; Метью Вайсу і Метью Стюарту з Асоціації підприємців ЕО; Білові Пепічелло і Тері Бішопу з Університету Фенікса; Джин Нідетч і Дейву Кірхгоффу з об’єднання «Стежимо за вагою»; Бобові Гальперіну і Даніелю Шварцу з YPO; Біллові Джорджу, серед досягнень якого – книжка «Істинна північ»; а також Біллові В., засновникові програми «Анонімні алкоголіки».

Дякую Тоні Роббінсу, дружба з яким сильно вплинула на моє життя; Джорджеві Галворсону, чиї дослідження й інтелект заслуговують на окрему книжку; нашим друзям із Facebook, зокрема Метові Колеру, Джонові Фугнеру і Тімові Кендаллу – їхні технології допомагають нам краще спілкуватися; Інституту Ґеллапа, який дуже багато зробив для просування ідеї глибших стосунків у робочих колективах. Особлива подяка – їхньому маркетинговому директорові Ларі Емонду і партнерові Дугу Стоверу, які швидко відгукувалися, коли нам потрібна була допомога.

Щиро вдячний нашим друзям, чиї історії вдихнули в цю книжку життя, особливо Лайзі й Мехметові Оз, котрі підтримують мене вже багато років. Незважаючи на величезну зайнятість, Лайза виділила час, щоб попрацювати над моїм рукописом; отож не дивно, що її чоловік Мехмет досяг таких успіхів!

Дякую Джонові Рейду-Додіку, Девінові Веніґу і всій команді Thompson Reuters Markets. Після першої ж нашої зустрічі мене переповнила ейфорія успіху і взаємного натхнення, що, безперечно, позначилося на нашій подальшій співпраці. Ми із захватом працювали разом, і я щиро вдячний їм за те, що вони стали прикладом для аналізу.

Спасибі Роджерові Арнольду, Маркові Діну, Джейсонові Овенсу, Ніккі Сорум і всій команді Thrivent Financial за надання прекрасної моделі командного продажу і за відданість справі. Без координаційної роботи Джейсона і без аналізу десятків годин інтерв’ю розділ «Ніколи не продавайте поодинці» просто не з’явився б.

Дякую всій групі, що брала участь в обговоренні й внесенні поправок до перших замальовок, розділів і чернеток, – ваша участь і допомога не тільки зробили книжку кращою, але й надихнули мене на успішне її завершення. Це Шеррі Кріс, Саманта Клеменс (брала участь у численних колективних мозкових штурмах), Даніель Гаудіо-Лалезар, Вікі Хелсі, Двейн Лендрі, Моніш Мансухані, Гленн Річардсон, Пітер Роше (особлива вдячність за його ідеї), Тереза Рессель, Метт Шаррерс, Гуру Сінгх, Хіларі Тетенбаум, Говард Такер, Пітер Віннік (який кілька разів перечитував увесь чорновий рукопис), Айєн Ібарра і Дейв Зобель.

Спасибі Венді Скальцитті, моїй кузині. Її історія шляху до успіху завдяки партнерству додала мені сили і переконала, що я рухаюсь у правильному напрямку.

Я вдячний Джею Манделу та Вейнові Кабаку – моїм агентам із William Morris. Це справжні професіонали, які блискуче працювали протягом усього процесу.

Дякую Кевінові Смолу – він краще за будь-кого розуміє важливість допомоги інших для майбутнього і знає, як організувати таку допомогу.

Спасибі всім, хто брав участь у нашому пілотному проекті Big Task зі створення Greenlight Group, особливо Ерікові Гансену, який своєю сміливістю, відвертістю і щирістю надихав усю групу, і Бет Комсток, яка відіграла основну роль у досягненні цього успіху.

Щиро дякую найактивнішим представникам спільноти Greenlight Community, завдяки ентузіазму яких цей рух набуває сили: Хорхе Колону, Максін Карчі, Сані Ахмед, Себу Буршо, Тамі Коннер, Кім Енн Куртен, Майклові Діллу, Хаммадові Хану, Робертові Мізу, Орелі Пенн, Джині Рудан, Скоттові Соннону і Кентові Спікману.

Дякую всім людям, яким мені випало щастя допомогти і які також неабияк допомогли мені, особливо Скоттові Бовену, Дрю Пейс, Гі Баруху, Ноа Лересі, Робінові Кімзі та Джорджеві Флеку. Сподіваюся, що наша спільна робота мала для вас не менше значення, ніж для мене і для цієї книжки.

Спасибі Майкові Мінасі, першому клієнтові компанії Ferrazzi Greenlight, що став нашим добрим другом, підтвердивши, що найкращі ділові стосунки можливі лише на основі особистих взаємин.

Усім теперішнім і колишнім членам команди Ferrazzi Greenlight дякую за терпеливість, талант і особистий внесок. Завдяки вам я став тим, ким я є сьогодні. Ви – найкращий зразок Greenlight Group, безпечного простору, де можна разом учитися і помилятися; ви були інкубатором і випробувальним майданчиком для всього, про що написано в цій книжці. Особливу подяку висловлюю Джимові Хеннону і Дж. П. Келлі за їхню підтримку, завдяки якій я міг відійти від турбот FG і присвятити себе написанню книжки. Дякую маркетинговому директорові Лав Стрімз за організацію блискучої рекламної кампанії для цієї книжки; Крісові Туффлі – за сміливе створення однієї з перших груп за зразком Greenlight Group за межами FG; Рассові Бродмерклу – за перевірку кожної цитати; Тоддові Гудричу – за транскрибування інтерв’ю; Фіоні Кеннеді – за віддану цілодобову працю заради успіху Ferrazzi Greenlight.

І нарешті, спасибі Пітерові Губеру, Грегові Сілу, Бобові Керрігану, Біллові Браунштейну, Дугові Турку і Бо Меннінгу – моїм надійним партнерам зі світу бізнесу, чиї поради лягли в основу цієї книжки. Особливо вдячний Грегові – він ладний грюкати кулаком по столу і всіляко допомагати мені в розбудові Ferrazzi Greenlight, а також Бо – моєму першому начальникові й наставникові, що згодом став моїм партнером у бізнесі.

Я завжди буду вдячний цій дивовижній групі, яка розуміє мене і турбується про мене.

Вступ

Людина є людиною завдяки іншим людям.

Архієпископ Десмонд Туту

Я повертаюся до готельного номера в Сінгапурі. Цілий день пройшов у зустрічах, потім я повечеряв зі своєю командою, і ось тепер дається взнаки сонливість після перельоту. Ми – група мандрівних консультантів із менеджменту в компанії Deloitte amp; Touche. Минулої ночі, під час перельоту з Лондона, мені вдалося поспати, але навіть горизонтальні крісла в першому класі не можуть замінити справжнього ліжка. Тож тепер я просто-таки «тану», ледь торкнувшись матраца. Уже занурюючись у сон, раптом чую шурхіт під дверима. «Ага, факс принесли! Краще б він почекав до ранку», – міркую я.

 

Але ж я маркетинговий директор компанії і наймолодший член виконавчого комітету – я ні на що не можу махнути рукою. Поволі сповзаю з ліжка, човгаю до дверей і розкриваю конверт.

Виявляється, факс не пов’язаний із Deloitte. Це запрошення на роботу в іншому кінці світу. Мені запропонували посаду менеджера з маркетингу в Starwood Hotels, досить молодій і амбітній компанії. Про таку посаду я міг тільки мріяти. У Starwood вважали, що готельний бізнес переживає застій, і прагнули зрушити його з місця, створивши низку цілковито нових брендів, що стали б упізнаваними в усьому світі. Мені пропонували стати частиною енергійної команди Starwood і розбудити заспаний світ готельного маркетингу.

Я мав би зрадіти: це могло стати для мене величезним кроком уперед, у світ маркетингу на споживацькому ринку, з новими перевагами і відповідальністю. Проте мене охопив страх. Як залишити колег із Deloitte – тепер, коли наша праця почала давати плоди? Я став першим директором із маркетингу в цьому партнерстві, а також їхнім першим спеціалістом із міжнародного маркетингу, що досяг успіху – насамперед завдяки тому, що раніше був задіяний в операційних процесах компанії і знав нашу роботу зсередини. Крім того, я був новачком і не встиг заразитися старими підходами. А ще в мене була команда, яка щиро бажала мені успіху.

Deloitte спеціалізувалася на об’єднанні консалтингових партнерств, що працювали в окремих країнах, під одним брендом – так само, як Starwood збиралася об’єднати готелі. Це складний процес, але й зиск від цього був неабиякий. Я знав, що швидко знайти мені заміну буде важко – усі тямущі партнери вже були зайняті, – і це викликало в мене сильне відчуття провини.

Але була ще одна причина страху – голос, що промовляв із глибини душі; я його не слухав і навіть не здогадувався про нього ще багато років. Цей голос підказував: так, я потрібен команді Deloitte, але й команда потрібна мені. Якби мені тоді теперішній розум, я здогадався б, чим було спричинене це відчуття: моя мережа підтримки могла розсипатися, наче пісок під ногами.

Я думав, що добре розуміюся на мережах. Урешті-решт, факс від Starwood опинився в мене під дверима невипадково. Він з’явився як результат справи, якій я присвятив усе життя, – побудові мережі реальних стосунків. Я отримав високу маркетингову посаду в Deloitte завдяки хорошим взаєминам із керівництвом (зокрема, з генеральним директором Патом Локонто), налагоджених ще за часів мого студентства в Гарвардській школі бізнесу. Про важливість навички налагодження стосунків я знав із дитинства, коли хлопчаком із робітничого класу жив у Західній Пенсильванії і прислужував багатіям з іншої частини міста. Я помітив, що ці люди не лише належали до одних соціальних кіл і розважальних клубів, але й були пов’язані діловими відносинами. Познайомившись із ними ближче, я зрозумів, що до цього «клубу» приймають будь-кого за умови, що успіхи інших людей хвилюють тебе більше, ніж власні. Чомусь цій навичці приділяють замало уваги – навіть у школах бізнесу.

Багато хто називав мене Паном Контактом, адже я допомагав різним групам знайти спільну мову.

Чому ж я, маючи такі зв’язки, не хотів залишити Deloitte заради кращих можливостей? Я був молодий – виповнилося ледве тридцять, – моє професійне життя тільки починалося. Чому ж було не радіти?

Звісно, як і будь-яка людина, що замислюється над зміною роботи, я розумів, що сумуватиму за друзями, які залишилися в Deloitte. Я був новачком у команді досвідчених керівників, які повинні були вивести компанію на світовий рівень. Це була добре зорганізована група, якою керували Пат і його права рука – Боб Кірк, а також іще низка керівних кадрів на зразок Грега Сіла, який колись узяв мене на літнє стажування (і не раз захищав від звільнення через зухвалість). Усі вони сприяли моєму зростанню.

Це була не просто команда, якій добре працювалося разом. Це була група, у якій усі підтримували одне одного. Саме вони допомогли мені зростати на ранніх етапах професійного розвитку. Я також про них піклувався – і досі піклуюся. Ми довіряли одне одному. У нас були дуже схожі цінності, хоч навички й відрізнялися. Ми сміливо обговорювали проблеми, обмінювалися думками, ділилися ідеями під час неквапливих обідів. Ми йшли на ризик і прощали одне одному помилки. Ми завжди почувалися в безпеці навіть у різних країнах світу; ми були сповнені натхнення, оптимізму, енергії, творчих ідей і надій. Пригадую, як я не раз прокидався серед ночі, щоб прийти на роботу ще вдосвіта, бо це була величезна радість. Ці люди стали для мене більше ніж колегами – вони стали моїми друзями.

Справа не лише в тому, що «краще кілька голів, ніж одна». Ми не боялися когось зачепити, а тому були максимально відвертими і безперешкодно обмінювалися думками. Ми енергійно сперечалися і вказували одне одному на помилки, надихали і мотивували одне одного, замість того щоб соромити чи ставити в незручне становище. Ми відповідали одне перед одним за виконання своїх завдань, навчалися й обговорювали безліч речей у безпечному середовищі, що давало нам змогу ризикувати і зростати.

У нашій групі не було заборонених тем. Тому я звернувся до них за порадою про те, як мені вчинити. Так, я намірявся запитати в генерального директора компанії, чи варто мені перейти на іншу роботу. Ось така в нас була команда.

Наступного вечора ми всі зібралися у фойє готелю; це був готель у британському колоніальному стилі з величезними шкіряними диванами, мовби замовленими з каталогу Ральфа Лорена. І от я їм усе розповів. Незважаючи на наші товариські стосунки, мені важко було про це говорити. Я згадую цей вечір щоразу, коли хтось зі співробітників моєї консалтингової компанії Ferrazzi Greenlight повідомляє мені, що хоче рухатися далі, до нових можливостей. Я прагну ставитися до цього як до випускного вечора, а не як до втрати. Саме так сталося з моїм талановитим колегою Гевіном Маккеєм, що залишив нашу компанію, щоб здійснити свою мрію – відкрити мережу новітніх фітнес-студій. Він став першим «випускником» компанії Ferrazzi Greenlight.

Отож я хотів почути від команди Deloitte, чи згодні вони, щоб я став «випускником».

Я, звісно, розумів, що Пат буде засмучений. Але він добре мене знав.

– Starwood – це те місце, де здібний молодий маркетолог може створити собі добру репутацію, Кейте, – сказав він. Усі решта з ним погодилися. Кілька днів по тому, коли наш літак ішов на посадку в Нью-Йорку, мене розбудила чиясь рука. Я думав, що це бортпровідник просить пристебнути ремінь. Але, розплющивши очі, я побачив, що це Пат.

– Кейте, – промовив він, – я хочу, щоб ти запам’ятав одну річ: ніколи не озирайся на минуле. Що б не сталося в майбутньому, ти ухвалив правильне рішення. Завжди дивися тільки вперед.

Тієї миті Пат нагадав мені батька. Той теж казав мені: «Ніколи не озирайся назад, синку. Немає нічого гіршого, ніж озиратися і думати: “А що було б, якби?…”»

Мені більше жодного разу не доводилося отримувати таких благословень від начальника, але я знаю, що такі керівники є. Познайомившись із такими видатними лідерами, як Джемі Даймон (JP Morgan Chase), Девін Веніг (Thomson Reuters Markets), Боб Айджер (Disney), Тодд Лачман (Mars), Марк Джордал (U.S. Bancorp’s Wealth Management Group) і Джон Пеппер (Procter amp; Gamble), я розумію, як пощастило працівникам цих компаній працювати під керівництвом людей, що справді знаються на лідерстві. Але, як сказав Пат, треба дивитися тільки вперед…

Тож значною мірою саме порада моєї групи підтримки з Deloitte дала мені змогу попрощатися з ними.

Зараз я розумію, що цей чарівний життєвий поворот – не моя заслуга; він просто стався зі мною. Звісно, я зробив усе необхідне, щоб бути відкритим для цього, але не думаю, що таке можна було б повторити. Пройшли роки, я став підприємцем і очолив власний бізнес, але ті дні, проведені в Deloitte, залишилися в пам’яті, як швидкоплинна і щаслива випадковість, наче щаслива карта. На той час я не розумів, що в цьому було такого особливого або завдяки чому це стало можливим; я просто відчував захват, сильний емоційний та інтелектуальний заряд. Я був бідним хлопчиною з народу, але мені вдалося потрапити до кількох престижних навчальних закладів, і скрізь я почувався ні в сих ні в тих. І хоч як мені подобалася кожна нова робота, але хотілося повернути те почуття підтримки і єдності. Досвід роботи в Deloitte дав мені відчути дивовижну силу команди, що скеровує і надихає, допомагає бути щирим і відвертим, відповідальним і сприяє якнайповнішій реалізації потенціалу. Я зрозумів, що мені хотілося знову відчути це.

Частина перша
Надійний тил

Надійні партнери можуть змінити ваше життя, як це було зі мною

Схуднути, розбагатіти і змінити світ

Може, ці слова й звучать як безсоромна назва чергової сумнівної книжки-порадника, але вони справді досить точно описують життєвий шлях Джин Нідетч. Джин була домогосподаркою, що потерпала від зайвої ваги. Вона попросила друзів допомогти їй дотримуватися дієти. Її результати просто вражають. Але кожному з нас варто було б з’ясувати, як саме вона цього досягла.

Отже, у Джин була зайва вага – і в дитинстві, і в студентські роки. Незважаючи на постійну сувору дієту, її талія завжди збільшувалася і в двадцятирічному, і в тридцятирічному віці. З часом дійшло до ожиріння: маючи зріст сто сімдесят сантиметрів, жінка важила вже дев’яносто сім кілограмів. Вона перепробувала всі дієти і ліки для схуднення, але все було марно: скинуті кілограми швидко поверталися.

У 1961 році, у тридцятивосьмирічному віці, Джин вирішила сісти на дієту за програмою, запропонованою Нью-йоркським департаментом охорони здоров’я. За десять тижнів вона схудла на дев’ять кілограмів, але почала втрачати мотивацію. Вона зрозуміла, що їй потрібна допомога – треба було з кимось поговорити.

Джин надихнулася ідеєю: оскільки їй не вдалося витягнути подруг на Манхеттен, щоб вони офіційно записалися на програму департаменту, вона збиралася принести здобуті знання просто до них додому, щоб можна було худнути разом. Так розпочалися перші зустрічі, які згодом переросли в програму «Стежимо за вагою» – одну з найбільш визнаних і ефективних програм боротьби із зайвою вагою в усьому світі. Ідея Нідетч була простою: для зменшення ваги необхідні два фактори – дотримання дієти та підтримка друзів. Вона влаштовувала щотижневі зустрічі, на яких відзначали поточну масу тіла і ставили нові результати. У такий спосіб учасники відповідали один перед одним і водночас мали змогу чесно й доброзичливо поспілкуватися про свої труднощі, поразки й перемоги на шляху боротьби із зайвою вагою.

Через деякий час Нідетч, що схуднула на 33 кілограми, узяла в оренду офіс і почала вести групи по всьому Нью-Йорку. У 1963 році вона зареєструвала компанію. У 1968 році компанія перетворилася на відкрите акціонерне товариство, а в 1978-му її купила H.j. Heinz. Пізніше, у 1999 році, компанію перепродали ще раз – тепер вона ввійшла до складу Artal Luxemburg. Станом на 2007 рік обороти компанії Weight Watchers International перевищили чотири мільярди доларів – від продажу ліцензій, франшиз, членських внесків, навчальних програм, кулінарних книжок, збалансованих дієтичних продуктів і видання свого журналу. Нідетч пішла на пенсію в 1984 році, залишивши після себе спадщину, яка в буквальному розумінні врятувала життя мільйонів людей. Дейв Кірхгофф, нинішній директор компанії, відзначає: «Хоча наукові погляди на схуднення за ці роки змінилися, суть програми Джин – підтримка і відповідальність – залишилася актуальною».

Що тут надзвичайного? Джин просто хотіла схуднути, але за допомогою вузького кола друзів, що поділилися своїм досвідом, забезпечили щирість і підтримку, вона змогла досягти значно більшого, ніж могла собі уявити. Джин відкрила для себе те, що було давно відомо видатним лідерам і просто успішним людям: визначні успіхи в роботі і в житті досягаються завдяки рівноправній взаємодії.

За кожним видатним лідером, за кожною яскравою історією успіху завжди стоять надійні радники, наставники і колеги. Це можуть бути найрізноманітніші групи людей на будь-якому рівні і в будь-якій сфері професійного чи особистого життя. Їхня спільна риса – особливий тип стосунків між людьми, який я називаю стосунками підтримки.

Ці стосунки фактично є причиною того, чому деякі люди досягають значно більших успіхів, ніж решта. У цій книжці я дам вам практичну інструкцію зі створення близького кола стосунків підтримки, завдяки яким і у вашому житті відбудуться такі ж дива, як у житті Джин Нідетч.

 
Купите 3 книги одновременно и выберите четвёртую в подарок!

Чтобы воспользоваться акцией, добавьте нужные книги в корзину. Сделать это можно на странице каждой книги, либо в общем списке:

  1. Нажмите на многоточие
    рядом с книгой
  2. Выберите пункт
    «Добавить в корзину»