Святошинська осінь

© Доктор Клаус, 2019

ISBN 978-5-4493-0899-3

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

 
***
Кудись біжить від мене залізнична колія,
У ніздрі б’є кіптявою вагонів,
По схилах в’ється давня стежечка моя,
Окраєць хліба на малій долоні…
 
 
Там навесні парує-дихає рілля,
А восени чомусь так легко й сумно…
Вогню із печі, диму з димаря
Не розгублю, не втрачу нерозумно.
 
 
Віталію, Олежки, Женю і Сашко,
Чи пам’ятаєте роки ті безтурботні?
Чи залишилося в душі, чи не зійшло
Дитяче хвилювання і неспокій?
 
 
Було між нами бійок і сміхів,
Образ, примирень, – сліз ми не жаліли.
Немов порозліталися птахи,
Як виросли, міцними стали крила.
 
 
Минуло стільки літ, і ще мине багато, —
Я ж, затаврований іменням «городський»,
Ніколи не забуду першу школу-хату,
Обличчя вчительки і пахощів весни.
 

1995

«Може, диво станеться – і минуле верне…»

 
Може, диво станеться – і минуле верне,
Як не в цьому світі, то на тім – напевно,
Де гнітючість ночі та омана ранку
Під промінням Вічності сплинуть до останку.
 
 
І шляхами земними по небесних трасах
Псалми переможні у словах-прикрасах
Розлетяться в безмірі, зорями спочинуть,
Твої сни далекі спомином омріють…
 
 
Прокинься, розуме, зледачілий байстрюче!
Сни твої й згадки – зброя навісна.
У пам’яті, мов нездоланні кручі,
Ще височіє давнішня весна.
 
 
Та вже оддалік маячить надія —
У вірі скріплена обітниця стара.
Простуючи до неї, плоть змарніє,
Душа ж повік лишиться молода.
 

1996—2005

Триптих безнадії

1

 
Мов неполитий саджанець – кохання без майбутнього,
А всі палкі слова – немов мелодія вві сні.
Немає на землі нічого незабутнього, —
Багато нездійсненного на ній.
 
 
Обставини тяжкі колись назвем ми долею
І слово безнадії кинем спогадам на скон.
Не нашою, на жаль, керовано те волею.
Чому ж мої так груди стискує воно?
 

2

 
Мине ще час – і ти мене забудеш,
І вогник, що горів у грудях, згасне.
Найдужчі навіть спогади не зможуть
Збудити те, що вмерло передчасно.
 
 
Важкі думки отруюють кохання,
Що серцю спокій не бажають дати:
Як я тебе кохаю, ти ніколи,
Ніколи так не зможеш покохати.
 

3

 
Запам’ятай мій голос назавжди, —
У ньому я для тебе залишуся.
Хоча попереду маячать нам світи,
Назад, якби й хотів, не повернуся.
 
 
Згубився наш цілунок у роках,
Де руки відчували любий потиск.
Та восени злетить у небо птах,
Наспівуючи: «Ось ти, ось ти, ось ти…».
 

1996

«Чекання біль і сльози зустрічі, і радість…»

 
Чекання біль і сльози зустрічі, і радість…
Хто знає все оце, усе це пережив?
Ні, іншої такої ти не знайдеш, —
Немає іншої такої на землі!
 
 
Замислилась, стоїть бабуся-осінь,
Аж світить латаною свитою земля.
А ти ідеш, і зрідка ноги човгнуть.
 
 
Куди ж мені?.. Попереду – журба,
Слів недоречних артистичний випад
І погляд, кинутий раз по раз навмання…
 

1996