ЗАПОВIТ. Тож вибиратись швидше треба Із віроломної пітьми, Благословення просим в Неба, Ми – не раби. Раби – не ми!

© Владимир Владимирович Проскуров, 2021

ISBN 978-5-0053-6975-8

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

 
Заповіт
Поки в парламенті буржуй,
То сухарі, Вкраїно, жуй!
Бо казнокради і злодюги
Пітніють, «бідні», від напруги.
Усе їм – мало, мало, мало,
Зжирають наші «хліб і сало».
Ця керівна, поглянь, орава
Гребе все зліва в нас і справа,
Віддайте все, поки живі,
Вони ж, либонь, лиш центрові!
Не ти господар в своїй хаті,
А буржуїни ці пихаті.
Віддай дружину і себе,
Й твою земельку загребе!
По світу пустять старцювати
Ці вітчизняні супостати!
Продай їм голос, як завжди,
І не докличешся сюди.
Що до людської їм біди?
«Під три чорти із нею йди!»
Підеш, згорьований, в запій?
Ти все одно для них «не свій»!
Згадають все – війну і сором,
Страхатимуть голодомором,
Грузин вплетуть і москалів…
Про тебе лиш не буде слів.
Про тих, хто вижив в ту війну,
Вітчизну відродив одну,
Пересадив їх в «Мерседес»,
Пустив у владу до небес.
Тепер – черв’як ти, він – Герой!
Електорат у нього – той!
Тож мовчки рийтеся в гною,
«Я – пан, де хочу, там стою!»
Що скажеш правнукам своїм?
Як продававсь за гречку їм?!.
А потім лаявся й стогнав,
Мовляв, не зловлю більше гав…
За петельки готовивсь брать —
Знов «загодила» стара «рать».
Вкусив огризок ковбаси…
За кого голос віддаси?
За «благодійника» лукаво,
Мораль поправши, совість, право,
Забувши Бога і батьків…
Хотів такого, не хотів,
Позволив нечисті гнилій
Установити власний стрій,
Сміятись з пращурів твоїх
Для них прикольно, а не гріх!..
Віддай пальто, піджак продай,
Але ніде не забувай,
Що ти – не бидло і не хам,
Батьків, дітей, дружину, храм
Не проміняєш на крупу,
За чиюсь «істину» тупу,
Аби не сором було жить
За ту слабку, продажну мить.
Усьому є ціна своя
Під звуки гімну Кобзаря.
Мутанти, давлячись ікрою,
Із року в рік пливуть рікою,
Їх зупинити б – та, на жаль,
Тобі обіцяна «медаль»,
Золоті гори і свобода…
Та ні – погана там погода.
Любов’ю Неньку охопить,
І гасла хочуть, а де нить?
Що в вишиванках, що без них,
Побільше б баксів для крутих!
Їм заважає мріять мова,
Тут атмосфера – нездорова,
Тож верещать лжепатріоти,
Не зрозуміть, хто «за», хто – «проти».
Начхать вам, знаємо, панове,
І на колишнє все, й на нове,
Рахунок за «бугром», в Женеві…
«Хатинка» і сади вишневі…
Служить закону в «Незалежній»,
Тризубом Неньку вгородить…
Усе в вас в силі протилежній —
Капшук «зеленими» набить!
Думка за думкою – тривожна,
Відкат за землю і з доріг…
Бо ми ж – держава!!! Нам все можна!!!
А ти – господар? Ти ж не зміг!
Слуга забув кому слугує,
Усе рубає вже з плеча,
Лишень під вибори воркує,
Сховавши звичного меча.
«Господар» ставши вмить вівцею,
Чекає доброго царя,
Як хворий – диво-панацею,
А вимагають – хабаря!
Віддай за довідку й квартиру,
І за життя не поскупись…
Не йди до них без нашатиру,
Твої царі, давай, «гордись»!!!
Пір у чуму їм «закатати» —
Простіше простого нема!
Гульнуть міністри й депутати…
Що їм якась людська «чума»?!
Село, розорене роками,
Залиті пивом біль і срам…
«Слуга народу» добре втямив,
Що ще не все поцупив сам.
Ще ж годувальниця-землиця
І денно й нощно їм «свербить»,
В солодких снах вона їм сниться,
В поміщики, мабуть, кортить!
Нащадки нам поставлять знак,
Та не простять «заслуг» однак!
Зростить народ собі героя,
Не упадем, як впала Троя,
І заживемо, як колись,
Щоб мрії кожного збулись.
Я не тому йду в депутати,
Аби мене могли читати,
А хочу послужить народу,
А не буржуям на догоду!
Я – тут, із вами живу, вдома,
Мені ця істина відома,
Є постраждать за що! А вам
Не остогид такий «бедлам»?!
Повернем правдоньку святу,
Не схибим з курсу і в сльоту!
Не пройдуть хай царі-магнати,
Пора їх зупинить давно,
І з головної Ради гнати,
Повірте, спільно нам дано!
Наш край чудовий повернути
В народні руки мерщій слід,
Ми ж з вами, люди, не банкрути
І маєм славний родовід.
Тож вибиратись швидше треба
Із віроломної пітьми,
Благословення просим в Неба,
Ми – не раби. Раби – не ми!
Зійди з колін, козацький сину,
Ти – вільний вітер, й не один,
Я на підмогу тобі лину,
Бо як і ти, народний син.
Минуться в нас злочинні клани,
Змете таких народний гнів,
Бо світлі в нас із вами плани,
Без тріскотливих блудних слів.
Людцям не варто забувати —
Куди збираєтесь тікать,
Коли здасте свої мандати,
Прийде до вас народна рать?!
Пружина ж трісне колись, звісно,
Якщо її перетиснуть,
Задумайтеся нині й прісно,
І про людську, й свою майбуть!
Нам підсумок відомий далі,
Який очікує кінець,
З народом зробим кроки вдалі,
Вам пророкуючи «капець»!
Що, драпанете на Канари?
Готове все заздалегідь?
Ви іншим готували нари?
Тож там свої місця займіть!
Закони ж рівні всім і всюди,
І продається не усе,
Пора вже вийти із облуди,
Що нам прийдешнє й принесе!
Ще схаменутися не пізно,
Вандалів зупиніть своїх,
Попереджаємо всіх грізно,
Як кажуть, курям не на сміх.
Віддайтесь Богу, заклинаю,
Згадайте звичаї старі,
Відкрийте очі, я – прощаю,
Й прощення це – на вівтарі!..
 

ЗЕМЛЯ

 
Скажи, українцю простий,
Ну як поживаєш? Іще ти живий?
Ослабла лука тятива,
Поржавіла шабля, бува?
Вражина ж не спить здоровило,
Це плем’я усіх задурило,
Вже первістка-сина давно
На п’яне спровадило дно.
І мамцю стареньку, сестричку й доньку»
Пошле старцювати на стежку слизьку»…
Ми – чорноземами багаті, —
Є хліб, до хліба і все в хаті?!
Останнє, що лишать мені —
Аршин з хрестом в сирій землі!
Хлібець насущний відберуть,
Твій дім – не твій, засмокче спрут!
Землі дано тебе піднять,
Вставай, бо згинеш, ДОСИТЬ СПАТЬ!
Загубиш Бога й церкву тут,
І душу, честь й усю майбуть.
Ворог рвонув в останній бій —
Перемогти його зумій!
Землею вдавиться нехай,
А ти – живи! А ти – кохай!..
Чужі ми в рідній стороні,
Мов у в’язниці. Скажем: «Ні!»
Дозволим їм себе убить?
В сивусі батька утопить?
То це ж – цілісінька ПРОГРАМА,
Тут – ГЕНОЦИД, пробач нам, мама.
Хмари притискують пивні,
Ділки жирують наркотні.
Мізер Чорнобилю дають,
Всі його грошики крадуть.
Вже видно зблизька і здаля,
Що в них одна мета – ЗЕМЛЯ!!!
Останній ДОНОР, що там є,
В тій резервації гниє,
Плодить РАБІВ, собі подібних,
Для ситих псів, «богоугідних».
Вітчизну вкриє вмить твою
Смугастий прапор – і МОЛЮ!!!
Я Господа, СПАСИ СЛОВ’ЯН
 

Від АНГЛОСАКСЬКИХ «ГРОМАДЯН»!

 
Прошу, задумайся КОЗАК,
У вишиванці – друг чи так,
Лжепатріот, нацмен «свободний»
Пиріг розділять – ти голодний!!!
Не вір в «свободу», в «зміну фронту»,
«ЛЖЕБАТЬКІВЩИНУ» приворотну,
«Ловлять» відомого артиста…
Їх шеф «ГАРАНТ» – відсотків триста!
Не дай їм ХАТУ спопелити,
З ЗЕМЛІ – відстійник сотворити.
«Театр» – спалить, «артистів» – ГЕТЬ!!!
Ти – ГЕГЕМОН, ставай на ГЕРЦЬ!!!
Простих людей – не забувай,
Довірся їм – ВОНИ ТВІЙ КРАЙ!!!
Їм править Богом суджено»,
Трудяга Вас чекав давно,
Прийдіть це кодло розігнать,
Жульню і казнокрадну «рать»,
Аби старі не гнули спини
За злидні й сльози – до кончини,
Землею вміли управляти,
Аби в селі родила мати.
З життям «лелека» прилетить,
Земля не спить в потрібну мить,
Та не пробачить пустоту
І тишу неприродню ту,
Порожні, кинуті оселі,
Де люди мешкали веселі,
Один покинутий дідусь,
Простягнута рука чомусь…
Життя тут, видно, не буяє,
Підкралось лишенько безкрає,
А людно ж як колись було —
Куди поділося село?!
Все убивають хабарями,
Майдан зморозив всіх дарма,
Доходять досі ще до тями,
Бо пустодзвонна та сурма!
«Реформи», кодекси клятущі
Народу нашому – петля,
Живемо дико, мов у пущі,
Як лиш витримує ЗЕМЛЯ,
Отих, що впхались до корита,
Позлазилися звідусіль,
Це ними доля перерита,
На рани сиплять далі сіль!
На сцені, бачте, вони знову,
Навіть ніхто не червонів,
Ведуть облесливу розмову,
Щоб загасить народний гнів.
І обіцяють що завгодно,
Харчі халявні і «бухло»,
Все передвиборне, що «модно»,
Арканять місто і село.
Лиш голосуй, підтримай «друже»,
Кажуть, віддячимо сповна,
Але ж МАЖОРАМ цим байдуже,
Дадуть дірявого човна,
І зіштовхнуть в буремне море,
«Забувши» видати весло,
В їх душах черствих не «запоре» —
Куди, мовляв, вас занесло»?
Їх ще пустить на п’ятирічку?
Крамольний цей бандитський клан?!
Тоді готуй жалобну стрічку,
Бо знову вкорениться пан!
Та ми ж із вами – мудрі люди,
Можливості в нас немалі,
Перемогти повинні всюди —
У місті й кожному селі!!!
 

БАРАНИ

 
Народ багато чого знає,
Де прапор взять, з ким постоять…
Бува, за гроші, «майданає»,
Готовий совість продавать.
 
 
Царі Вам хліба обіцяли,
У владу Ви князів взяли,
Пайки і гроші дружно брали —
Терпіть тепер всю муть хули.
 
 
Ціна на хліб – Вам у подяку,
В обмін на виданий мандат,
Годуйте нині гидь усяку,
Скрізь податкових ждіть солдат.
 
 
Вовків барани в нас обрали,
Впустили в Раду Ви пройдох,
Житейські маєте аврали…
Хочте злочинний світ щоб здох?!
 
 
Потрібні де раби-плебеї?
Лакеї, куплені тайком?..
Без совісті – нема ідеї,
Торгуєм голосом тайком.
 
 
Народ простий стомивсь брать гречку,
Вже «парасольки» роздають,
З панами – корчите овечку,
Сьогодні – гладять, завтра – б’ють…
 
 
Цінуйте бабціну турботу,
Мандат мажору Ви вручили,
Будуть гнать бабцю на роботу,
Щоб виродкам цим дати сили.
 
 
Подать сплати й сопи в дві дирки,
І третю ще надай царю,
Нема «бабла», то продай нирки,
Тебе по-царськи «віддарю».
 
 
Податок платим ми, «плебеї»,
Що в Раду привели царів,
Палаци їхні десь в Гвінеї,
Ніхто із них не погорів.
 
 
Відкат в Карпатах, для копилки,
«Сім’я» підм’яла всіх і все,
Мовчи, народ, і жуй «опилки»,
Незгодних в тюрми занесе.
 
 
І Вам обурення не треба,
Ваш комендантський час настав,
Пайки Вам падали, мов з неба,
Терпи, як голос свій продав.
 
 
Повторюю я для баранів —
Засів в парламент мільйонер,
Продався ти за п’ять бананів,
Тож пельку вже стули тепер!
 
 
Оце і є Вам вся подяка,
Жуйте пайки, гречку жеріть,
Хай править Вами «зарізяка»,
З Вас, як з баранів, все стрижіть.
 
 
ЇМ ще продовжили сезони,
Народ слухняний, мов вівця,
«Сім’ї» не писані закони,
Їй як Клондайк країна ця…
 
 
Грудень 2012 року, Київ.
 

ВОДА ТАЙГОВА

 
Рябуча гладь озер тайгових
Промінням сонця виграє,
У них дзеркально віддає
Обряд зірок, неначе нових.
 
 
Ондатра наша водяна
Своєю шубою багата,
Під очеретом її хата,
Блищить, як кірка льодяна.
 
 
Бобер-хитрун собі звів греблю,
Де Газимур в Аргунь впадає,
Озера рідко він долає,
Налим річний, дума, втереблю…
 
 
Зелений рак (клешня могутня)
Впіймав озерку молоденьку,
В засаді виждав потихеньку,
Стара натура, звісно, путня.
 
 
В підступних намірах лисиця
В кущах засіла, як годиться,
Качиний виводок, не диво,
Її приманює звабливо.
 
 
На водопій косулів стадо
Стрімкий привів сюди вожак,
Він знав вовків і злих собак,
Тайга врятує косуль радо.
 
 
Очкастій чаплі – урожай,
Болотним жабам нема спасу,
А довгоногій що – лиш лáсуй,
Болотний простір птасі – рай.
 
 
Амурський полоз, добрий малий,
Він – не змія, зі смертю квит,
Та для мишей – ще той бандит,
Ворог бичкам дійсно лукавий.
 
 
Там, де тайгова є вода,
Буйне життя пізнать не трудно,
Живеться вільно і безлюдно,
Тайга, як доля молода…
 
 
Січень 2013 року, Київ.
 

ЗАКОН ПРО ВИБОРИ

 
Читач повинен правду знати,
Гарант гарантію ж дає
На передвиборні дебати,
В нас правда правду тільки б’є!
ЗАКОН про вибори, шановні,
Вам не завадить прочитать,
Він нам – як сир у мишоловні,
Схитрила там чиновна тать!
Статей «закручених» напхали,
Читав, читав, лиш сон бере,
Писали їх не аксакали,
Тому й «письмо» оте сире.
Лапша на вуха нам мажорна,
Мовляв, електорат усе наш «з’їсть»,
Та вас народні змелють жорна,
Ви пробудили людську злість!
З таким ЗАКОНОМ – точно знаю,
Доріжка стелиться крива,
Ми до безодні йдем, до краю,
ЗАКОН «слугу» лиш прикрива.
Немає рівності в ЗАКОНІ,
Людці займуть усі пости,
Громадянин – завжди в загоні,
Тож олігарха – не пусти!
Що йому кинути мільйони
На передвиборчий вівтар?!
Це – головні його «ікони»,
І батько, й мати, Бог і цар…
А сміхотворні «капітали» —
Копійка ваша трудова,
У горлі кісткою не стали
У передвиборні жнива.
Не зможеш викласти «лимон»?
В кишені вітер вільно свище?
«Проспиш» парламент, ГЕГЕМОН,
Не суджено піднятись вище.
І близько не підпустять стати,
Хто ж так хлібні місця віддасть?!
Мандат – в «СІМ’Ю» ТЕБЕ – В СОЛДАТИ,
Бо ти ж не їхня, кажуть, «масть».
Там олігархи правлять бал,
А заодно і їх васали,