Цитата из книги «Страшний Суд»

За все треба дякувати. За день, прожитий немарно. За тихий вечір у зорянім ореолі, коли відчуваєш, як утома поволі витікає з твоїх рук, а прикрі думки відходять кудись далеко.

За світлі сподівання завтрашнього ранку й прийдешнього свята треба дякувати. Хто і як усвідомив собі цю потребу – дякувати Богу, дякувати долі?

А звідки береться доля, як не від Бога. Там, на небесах написано тобі земний твій шлях, і ти не владний нічого змінити з того, що запрограмовано. Навіть і твій характер, твої знання і вміння не залежать від тебе самого. Хоча ні, тут можна сумніватися. Бо ж визначеного перед тобою життєвого результату ти маєш досягти ціною власних зусиль. Переборююи лінь, байдужість, заздрість та й усілякі інші вади.

Щоб кудись дійти, треба вставати на ноги і йти. Правду кажуть: «Під лежачий камінь вода не тече». А ще кажуть, що дорогу здолає той, хто йде.

Треба дякувати за те, що ми в найскрутніших ситуаціях виживаємо й живемо. І знаходимо в собі сили йти до світлого обрію в новому дні. Бо людині властиво сподіватися на радість, вірити, що б там не було, у щастя, прагнути до нього.