Эта и ещё 2 книги за 399 ₽
Єдине, що ми винесли із цього інциденту, це те, що расизм, як і решта негативних явищ усесвітньої історії, зазвичай починається через усілякі дрібниці – скажімо, через фак або через дивакуваті головні убори... Одним словом, те, з чого воно починається, зовсім не варте того, в що воно переростає...
Єдине, що ми винесли із цього інциденту, це те, що расизм, як і решта негативних явищ усесвітньої історії, зазвичай починається через усілякі дрібниці – скажімо, через фак або через дивакуваті головні убори... Одним словом, те, з чого воно починається, зовсім не варте того, в що воно переростає...
Кожна людина має конституційне право спокійно поригати!
Так, мабуть, легше помирати, коли нічого не встигаєш подумати...
Так, мабуть, легше помирати, коли нічого не встигаєш подумати...
Коротко кажучи, він спав із підтоптаними стервами (я чомусь свято переконаний, що всі бізнес-леді - стерви etc.)
Коротко кажучи, він спав із підтоптаними стервами (я чомусь свято переконаний, що всі бізнес-леді - стерви etc.)
- Я зараз дуже зайнятий, передзвоню за півгодини.
- Зайнятий, у таку рань?
- Так, зайнятий, чуваки, я сонце зустрічаю... От зустріну й передзвоню...
- Я зараз дуже зайнятий, передзвоню за півгодини.
- Зайнятий, у таку рань?
- Так, зайнятий, чуваки, я сонце зустрічаю... От зустріну й передзвоню...
Якщо ти хочеш щось викреслити зі свого життя, то його, це щось, треба викреслювати лініями саме таких коридорів, порожніх, напівтемних коридорів, із сірими дверима з номерами палат.
Якщо ти хочеш щось викреслити зі свого життя, то його, це щось, треба викреслювати лініями саме таких коридорів, порожніх, напівтемних коридорів, із сірими дверима з номерами палат.
У кожного своя карма і свій шлях широкий... Ти можеш не цікавитись своєю кармою, але настане мить, коли вона обов'зково зацікавиться тобою й, неначе на знак помсти, що ти на неї забив, пустить твоє життя під укіс, переверне в ньому все догори дригом, як копи, що шукають у твоїй кімнаті наркотики, зброю, вибухівку, порнографію, або ж просто шукають, без жодної мети, треба ж їм чимось зайнятися.
У кожного своя карма і свій шлях широкий... Ти можеш не цікавитись своєю кармою, але настане мить, коли вона обов'зково зацікавиться тобою й, неначе на знак помсти, що ти на неї забив, пустить твоє життя під укіс, переверне в ньому все догори дригом, як копи, що шукають у твоїй кімнаті наркотики, зброю, вибухівку, порнографію, або ж просто шукають, без жодної мети, треба ж їм чимось зайнятися.
У кожного своя карма і свій шлях широкий... Ти можеш не цікавитись своєю кармою, але настане мить, коли вона обов'язково зацікавиться тобою й, неначе на знак помсти, що ти на неї забив, пустить твоє життя під укіс, переверне в ньому все догори дриґом, як копи, що шукають у твоїй кімнаті наркотики, зброю, вибухівку, порнографію, або ж просто шукають, без жодної мети, треба ж їм чимось зайнятися. Так казав один мій знайомий гот. У сімнадцять він украв у бабусі триста баксів, які та збирала собі на похорон і тримала під матрацом, пішов до стоматолога, і той зробив йому ікла, справжнісінькі ікла... Це, за словами мого друга, неабияк зміцнило його позиції серед спільноти готів, хоч їсти було доволі незручно. І ось одної ночі, після якоїсь там готичної паті, він і ще кілька його друзів-готів поверталися на роздовбаному жигулі додому. Водій, теж гот, якому належала гачка, не впорався з керуванням і в'їхав у сітілайт з їблом нового мера, що обіцяв світле майбутнє місту й усім його мешканцям, включно з національними, сексуальними й іншими меншинами, ну і з готами, ясна річ... І після того, як ми наїхали на мера, наш водій не витримав його пильного погляду й раптом розколовся, що тачка пизжена, – розповідав мій знайомий гот, – так нас і пов'язали... А потім батькам цього гота сказали – ну, шановні, ми навіть нічого не питалися у вашого сина, та й що нам може відповісти такий... – пауза, – син... словом вибирайте: або суд, або військкомат... Батьки обрали військкомат, ясна річ... Гот немилосердно пручався, але спочатку його позбавили хаєра, а потім повели на медогляд... Гот виявився здоровий, здоровий, наче бик, і тільки стоматолог, зазирнувши йому в рота, здивовано похитав головою й сказав:
– Ні хріна собі патологія!..
І патологію було спиляно рівно за десять хвилин старою бормашиною... Жодних тобі баксів, усе безкоштовно... І бабусі тепер навіть ні за що буде померти, тож доведеться жити далі... Опущений гот зі спиляними зубами поїхав під Обухів служити батьківщині, вчити, що він «обязан», і захищати її від уявного супротивника, про якого нічого не знав директор моєї третьої школи, афганець...
– І ось там, без зубів, копаючи лопатою окопі розуміючи, як підставив бабусю, – розповідав гот, приїхавши в першу відпустку, – я нарешті вкурив, що на карму забивати не можна, бо все вилізе тобі боком, і ти патрапиш під якийсь сраний Обухів, проти якого, зрештою, я нічого не маю,я гак кажу, образно...
Мене тоді дивувало, що після всього цього чувак іще може говорити образно...
У кожного своя карма і свій шлях широкий... Ти можеш не цікавитись своєю кармою, але настане мить, коли вона обов'язково зацікавиться тобою й, неначе на знак помсти, що ти на неї забив, пустить твоє життя під укіс, переверне в ньому все догори дриґом, як копи, що шукають у твоїй кімнаті наркотики, зброю, вибухівку, порнографію, або ж просто шукають, без жодної мети, треба ж їм чимось зайнятися. Так казав один мій знайомий гот. У сімнадцять він украв у бабусі триста баксів, які та збирала собі на похорон і тримала під матрацом, пішов до стоматолога, і той зробив йому ікла, справжнісінькі ікла... Це, за словами мого друга, неабияк зміцнило його позиції серед спільноти готів, хоч їсти було доволі незручно. І ось одної ночі, після якоїсь там готичної паті, він і ще кілька його друзів-готів поверталися на роздовбаному жигулі додому. Водій, теж гот, якому належала гачка, не впорався з керуванням і в'їхав у сітілайт з їблом нового мера, що обіцяв світле майбутнє місту й усім його мешканцям, включно з національними, сексуальними й іншими меншинами, ну і з готами, ясна річ... І після того, як ми наїхали на мера, наш водій не витримав його пильного погляду й раптом розколовся, що тачка пизжена, – розповідав мій знайомий гот, – так нас і пов'язали... А потім батькам цього гота сказали – ну, шановні, ми навіть нічого не питалися у вашого сина, та й що нам може відповісти такий... – пауза, – син... словом вибирайте: або суд, або військкомат... Батьки обрали військкомат, ясна річ... Гот немилосердно пручався, але спочатку його позбавили хаєра, а потім повели на медогляд... Гот виявився здоровий, здоровий, наче бик, і тільки стоматолог, зазирнувши йому в рота, здивовано похитав головою й сказав:
– Ні хріна собі патологія!..
І патологію було спиляно рівно за десять хвилин старою бормашиною... Жодних тобі баксів, усе безкоштовно... І бабусі тепер навіть ні за що буде померти, тож доведеться жити далі... Опущений гот зі спиляними зубами поїхав під Обухів служити батьківщині, вчити, що він «обязан», і захищати її від уявного супротивника, про якого нічого не знав директор моєї третьої школи, афганець...
– І ось там, без зубів, копаючи лопатою окопі розуміючи, як підставив бабусю, – розповідав гот, приїхавши в першу відпустку, – я нарешті вкурив, що на карму забивати не можна, бо все вилізе тобі боком, і ти патрапиш під якийсь сраний Обухів, проти якого, зрештою, я нічого не маю,я гак кажу, образно...
Мене тоді дивувало, що після всього цього чувак іще може говорити образно...
—Мужик, ти хто?
—Та хто-хто... Начальник жека! – авторитетно заявив він.
—Жека? – перепитав я.
—Да-да, жека! А от ви хто?
—Ну, ми якби люди, – спокійно й не менш авторитетно пояснив я.
Потім обережно витяг з-під голови Анжелік свою руку, виліз з-під пледа, зробив кілька кроків затерплими ногами, почухав дулу, позіхнув і знову почухав дулу... Начальник Жека тим часом підступив на безпечну відстань... Певно, мої чухання дупи кидалося йому якимось загрозливим.
—Слухай, Жека, а котра година?
—Ти шо, наркоман? – з недовірою поцікавився начальник жека.
—Перепрошую, – не зрозумів я, – у тебе хіба нормальні люди не питають, котра година... самі тільки наркомани?
—Ні, але де ти, бля, побачив Жеку?
—Та сам ти наркоман! – буркнув я. – Щойно мені казав, що ти начальник Жека. А я ще спитав – Жека? А ти сказав: да-да.
Чолов'яга скрушно похитав головою, нарешті зняв свого демонського пєтушка, пригладив рідке волоссячко, що мало прикривати лисину, й пояснив:
– Маладьож, звати мене Анатолій Петрович, і я головний у жеці, я в ньому всім командую, понятно?
Мене дико сушило, і я ще не встиг до кінця прокинутись, тому не зовсім в'їжджав у те, що він каже. «Дуже дивний випадок роздвоєння особистості, –думав я, – насправді він Жека, але йому здається, що він Анатолій Петрович, який сидить у Жеці і всім у ньому командує»
—Мужик, ти хто?
—Та хто-хто... Начальник жека! – авторитетно заявив він.
—Жека? – перепитав я.
—Да-да, жека! А от ви хто?
—Ну, ми якби люди, – спокійно й не менш авторитетно пояснив я.
Потім обережно витяг з-під голови Анжелік свою руку, виліз з-під пледа, зробив кілька кроків затерплими ногами, почухав дулу, позіхнув і знову почухав дулу... Начальник Жека тим часом підступив на безпечну відстань... Певно, мої чухання дупи кидалося йому якимось загрозливим.
—Слухай, Жека, а котра година?
—Ти шо, наркоман? – з недовірою поцікавився начальник жека.
—Перепрошую, – не зрозумів я, – у тебе хіба нормальні люди не питають, котра година... самі тільки наркомани?
—Ні, але де ти, бля, побачив Жеку?
—Та сам ти наркоман! – буркнув я. – Щойно мені казав, що ти начальник Жека. А я ще спитав – Жека? А ти сказав: да-да.
Чолов'яга скрушно похитав головою, нарешті зняв свого демонського пєтушка, пригладив рідке волоссячко, що мало прикривати лисину, й пояснив:
– Маладьож, звати мене Анатолій Петрович, і я головний у жеці, я в ньому всім командую, понятно?
Мене дико сушило, і я ще не встиг до кінця прокинутись, тому не зовсім в'їжджав у те, що він каже. «Дуже дивний випадок роздвоєння особистості, –думав я, – насправді він Жека, але йому здається, що він Анатолій Петрович, який сидить у Жеці і всім у ньому командує»
Я почуваю себе наче в дитинстві: півдня ліпиш із піску замок, а потім приходять старші уєбани й за три хвилини знову обертають його на звичайний пісок.
Я почуваю себе наче в дитинстві: півдня ліпиш із піску замок, а потім приходять старші уєбани й за три хвилини знову обертають його на звичайний пісок.
Чтобы воспользоваться акцией, добавьте нужные книги в корзину. Сделать это можно на странице каждой книги, либо в общем списке: