Боротьба з тінню. Психологічна драма

© Ольга Дёмина, 2022

ISBN 978-5-0056-7836-2

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Літературний жанр: драма

Дра́ма (дав.-гр. δρᾶμα – «дія», «діяння», «дійство») – літературний жанр, п'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої – переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

Характери героїв розкриваються через монологи та діалоги.

Драма як специфічний вид мистецтва належить одночасно і літературі, і театру, оскільки реалізується повністю лише у процесі колективної творчості як письменника, так і режисера, художника, композитора, а також акторів.

Історія жанру драми налічує чималий час. Її зародження можна помітити в драматургії античності (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда у Стародавній Греції). Проте частина літературознавців вважає, що драма як окремий жанр виникла лише у XVIII столітті, витіснивши трагедію.

Існує декілька видів драми. Історична драма – п'єса, в якій розповідається про життя й діяльність державних діячів, полководців та інших історичних осіб. Взірцями таких драм є «Володимир» Феофана Прокоповича, «Йосип Патріарх» Лаврентія Горки, анонімна «Милість Божа».

Мелодрама – різновид драми, з дуже емоційними переживаннями персонажів чи трагічними сюжетними подіями. Трагедії Вільяма Шекспіра «Отелло», Король Лір», «Ромео та Джульєтта» широко відомі публіці у багатьох країнах світу. Вільям Шекспір – один із найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, п'яти поем і циклу зі 154 сонетів. Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом усіх часів. Його вважають національним героєм та одним із символів Англії, її національним поетом. Твори перекладені багатьма мовами світу і з'являються на театральній сцені частіше, ніж п'єси будь-якого іншого драматурга, який коли-небудь жив і творив.

Психологічна драма зображує конфлікти особистості і суспільства крізь призму людських емоцій і чуттєвих переживань. На перший план виходить внутрішній світ героїв, їх інтимний простір, що формує їх вчинки. Дії героїв у психологічній драмі, як правило, знаходять своє психологічне пояснення та мотиви. Як приклад, можна навести твір росіянина Михайла Лермонтова «Маскарад». Твір Лермонтова «Маскарад» – п'єса у віршах, в 4-х діях. Головний герой – дворянин Арбенін, наділений розумом та кипучою енергією. У ньому яскраво виражена гуманістична пристрасть, яка засуджує світське суспільство. Своїм лицемірством «вищий світ» нагадує маскарад, де під маскою приховано справжнє обличчя. Основна ідея твору – людині важливо слідувати істинним цінностям, а у світському суспільстві цінності сильно спотворені. Світські люди егоїстичні та злі, і взаємодія з ними може призвести до трагічного фіналу. Вплив соціального середовища на людину, на її характер та долю безперечний. На жаль, жертвою обставин, що склалися, і злого року стає прекрасна добра жінка, дружина Арбеніна – Ніна.

Нова драма – виникла в атмосфері культу науки, зумовленого надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала дух всемогутнього й всепроникного наукового аналізу. Яскравими представниками нової драми є Генрік Ібсен, Август Стріндберг, Герхарт Гауптман, Антон Чехов, Моріс Метерлінк, Бернард Шоу, Леся Українка, Володимир Винниченко. Генрік Ібсен – норвезький драматург і поет, реалістичні і суперечливі п'єси якого революціонізували європейський театр. Найвідоміший твір Ібсена – «Ляльковий дім» (в інших перекладах: «Нора: драма на 3 дії») – п'єса на три дії, прем'єра якої відбулася в Данському королівському театрі у Копенгагені 21 грудня 1879 року. П'єса була опублікована в тому ж місяці, напередодні прем'єри. 2001 року твір Ібсена занесено до реєстру програми ЮНЕСКО «Пам'ять світу». Після постановки п'єса викликала багато дебатів, оскільки в ній гостро критикуються шлюбні норми XIX століття.

До речі, деякі драматурги, як всесвітньо відомі автори англієць Вільям Шекспір і француз Мольєр, Іван Котляревський та Михайло Старицький (корифеї українського театру) не тільки писали п'єси, а й самі реалізовували їх на сцені. Неперевершеним майстром психологічної драми вважається російський драматург Антон Чехов. Його п'єси, написані більше сторіччя тому, досі дуже затребувані на театральних підмостках. Образи героїв, їх характер та тип поведінки, створені автором, а також спосіб думок та переживань досі хвилюють сучасних глядачів і не залишають байдужими театральну публіку. Антон Павлович Чехов – класик світової літератури. Лікар за фахом. Почесний академік Імператорської Академії наук з розряду красного письменства (1900—1902). Один із найвідоміших драматургів світу, реформатор театру. Його твори перекладені понад 100 мовами. Його п'єси, а зокрема «Чайка», «Три сестри» та «Вишневий сад», протягом понад 100 років ставляться в багатьох театрах світу.

Багато письменників світу переймалися долею жінки, вивчали жіночий характер, її світогляд, душевні переживання. Жінки – головні героїні багатьох п'єс відомих та не дуже відомих драматургів світу. Їх образи неперевершено втілені на сцені багатьма талановитими актрисами минулих століть та сучасності. Один з яскравих прикладів жіночих ролей в театрі є образ Катерини із «Грози» російського драматурга Олександра Островського. Вершиною драматургії Олександра Островського – є твір «Гроза» – п'єса, що стала хрестоматійною завдяки високим художньо-образним якостям, глибиною і влучністю психологічних характеристик її персонажів. Микола Добролюбов у статті «Промінь світла в темному царстві» відзначав: «Гроза» – це, без сумніву, найрішучіший твір Островського; взаємні відносини самодурства і беззахисності доведені в ній до найтрагічніших наслідків…». На думку Добролюбова, Катерина – це «крок вперед не лише в драматургічній діяльності Островського, а й в усій нашій літературі».

Ну а вперше яскравий жіночий образ у центрі твору російського письменника з'явився у Миколи Карамзіна у «Бідній Лізі». До цього жіночі образи, звичайно, були присутні у творах, але їхньому внутрішньому світу не приділялося достатньо уваги, втім, як у творах і зарубіжних авторів. І це природно, що жіночий образ вперше яскраво проявився у сентименталізмі, тому що сентименталізм – це зображення почуттів, а жінка завжди сповнена емоцій і їй характерний прояв почуттів. Жіночий образ у своїх творах чудово розвинув Олександр Пушкін – російський поет, драматург і прозаїк. Ольга і Тетяна Ларіни яскраві витончені образи у романі у віршах «Євгеній Онєгін». Романтичні почуття закохана Тетяна Ларіна передала в своєму листі до Євгенія Онєгіна. Але Онєгін легковажно поставився до її зізнання в коханні. Проте він про це пожалкує згодом, коли на петербурзькому великосвітському балу Онєгін, що тільки-но повернувся з тривалих мандрів, зустрічає Татьяну. У знатній великосвітській дамі, дружині його вельможного друга Греміна, важко впізнати наївну провінційну дівчину. Онєгін вражений її шляхетністю, незалежністю і байдужістю до нього. В ньому спалахує пристрасне й нестерпне почуття. Не витримавши внутрішніх переживань, Онєгін їде до Греміних. Княгиню він застав одну. Він хоче їй освідчитись в коханні. Обоє усвідомлюють, яке щастя могло б чекати на них. Але минулого не повернути. Вибір зроблений і нічого не можна змінити. Татьяна рішуче обриває щасливі мрії, залишаючи Онєгіна у стані повної самотності.

Петро Чайковський написав оперу «Євгеній Онєгін» за однойменним романом у віршах Олександра Пушкіна. Композитор писав: «Я написав цю оперу тому, що одного чудового дня мені з невимовною силою схотілося покласти на музику все, що в „Онєгіні“ проситься на музику. Я це й зробив як міг».

У листі до композитора Сергія Танєєва, Чайковський писав: «Я шукаю інтимну, але сильну драму, засновану на конфлікті положень, мною випробуваних або бачених, здатних зачепити мене за живе». Перша постановка опери відбулася 17 (29) березня 1879 року на сцені Малого театру в Москві. Опера «Євгеній Онегін» ставилась на багатьох сценах світу. І досі ця вистава дуже популярна серед театралів різних країн…

Боротьба з тінню

Драма в трьох діях

ДIЙОВI ОСОБИ:

Марк Соловей, 33 роки, худорлявий брюнет, носить довге волосся до плечей та бороду, письменник-невдаха.

Роман Юрченко, 42 роки, досить елегантний чоловік, трохи повненький, підфарбовує волосся в світлий блондинистий колір, відомий письменник (який пише під псевдонімом Роман Лозинський).

Ніна, 25 років, приваблива шатенка, сусідка Марка.

Світлана, літературний агент.

Андрій, приятель Марка, успішний бізнесмен.

Юрій Степанович, 57 років, сусід Марка, працює слюсарем на заводі.

Кіра Павловська, 31 рік, журналістка, дуже енергійна й самовпевнена особа.

Журналісти на прес-конференції.

Прихильники Романа Лозинського (більшість із них жінки).

Офіціант в ресторані.

Незнайомка в ресторані.

Охоронець в ресторані.

Відвідувачі ресторану.