Обітниця

З трагедії «Зоря» Томаса Бінорі, барда-вигнанця

I.

 
Що станеться з іменем, маючим тінь,
І з тінью, в якої з'явилось ім'я?
Можливо, народиться нова сім'я,
Де будуть стосунки чудні та прості,
І доля своє розпочне маяття
У цих безтілесних живих поняттях…
 
 
І тінь за хазяїном містом біжить,
По імені кличе: «Агов! Стережись!
Не треба!…» Але це ім'я без буття
Мені незнайоме.
 

II.

 
Я жив в тіні імен. В тіні великих
Імен, немов шляхетних прапорів.
Їх смак душа приймала, наче ліки,
Їх блиск в очах грозою майорів,
І супились зі стін суворі лики,
За хист мене лишаючи дарів.
 
 
Я вивчив імена тіней пізніше.
Ось тінь змії. Тінь ворога. Ось тінь
Кота, що переслідує тінь миші,
Ось тінь-тополя з тінью від листів.
А це пройшов тінь-день. В вечірній тиші
Чекає він тінь-ночь на самоті.
 
 
Передбачая дикий рух племен,
Вал землетрусів і загибель мира,
Не те співаю, що бажає ліра,
А імена тіней та тінь імен.
 

Прохання

 
Поклади мене, як печатку в руку,
Поклади мене, як тавро на серце,
Поклади мене, як сухар в дорогу,
Як грозу на діл, як роки на старця.
 
 
Поклади мене, бо я вже не встану,
Я навіки тут, я десь був та вийшов,
Над горою хмари від щастя стогнуть,
Під горой тополі трімтять: «Ми – ваші!»
 
 
Не довічно хмарам в грозі кричати,
Не довік тополі стояти списом,
Якщо кличу я, а мене не чути —
Поклади мене безпорадной пісней…
 

Балада обміну

 
Трьох відважних і відданих друзів я мав,
Трійцю друзів – танцюй, карасі!
Їх у долі на трьох ворогів я зміняв,
Бо три ворога кращі за всіх!
 
 
Трьох чудових красунь-наречених я мав,
Троє дівчин, і кожна з кільцем!
Їх у долі на трійцю жінок я зміняв,
А жінок – на розбите яйце.
 
 
Народив я багато дітей-діточок,
Цілий табір малих – ліч-не-ліч!
Діточок я у долі зміняв на гачок,
А гачок – це коштовная річ!
 
 
Знався з цілой юрбой я турбот і скорбот —
Ну навіщо мені це лайно?!
Я у долі зміняв їх мерзотний народ
На шинок, і жінок, і вино!
 
 
В домовині я спокою теж не знайду,
Хоч побачу тут смерть без прикрас —
Буде обмін на щастячко чи на біду,
Я і мертвий зміняю цю долю на ту,
Дам грошей, і зміняю ще раз!
 

Хайямки

 
Нас, кісток-черепів, в домовинах чортьма,
Нам не треба жалю, нас укрила пітьма, —
Ті, хто жив, хай відвідають нас на погості,
Або смерть вас відвідає ніччю сама…
 
 
Приймая вогонь, згодні ми на пітьму,
Забувши, навчилися ми усьому —
Збідніли? Збагатшали? Геть сплюндрували
Життя? І питаємо небо: «Чому?!»