Надходить та година

Умберто та Марії-Терезі

Щира подяка за безцінні поради та зауваження Саймону Бейнбриджу, Елісон Принс, Кетрін Річардс, Мері Робертс, доктору Ніку Робінсу, Наташі Шекар, Сьюзен Вотт і Пітеру Воттсу

© 2016 by Jeffrey Archer

© Є. М. Тарнавський, переклад українською, 2021

© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2021

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019

Пролог

У динаміку почувся тріск.

– Усіх, хто бере участь у справі «Леді Вірджинія Фенвік проти пані Емми Кліфтон…».

– Присяжні, мабуть, уже ухвалили рішення, – сказав Трелфорд уже на ходу.

Він озирнувся, щоб переконатися, чи йдуть вони за ним, і помітив ще декого. Він гукнув, але ніхто не озвався. Себастьян пішов уперед, аби відчинити двері до судової зали номер чотирнадцять, де його мати з батьком могли зайняти свої місця.

Емма надто нервувала, щоб розмовляти, й, остерігаючись найгіршого, тривожно глянула через плече на Гаррі, який сидів позаду неї, поки чекали, коли повернуться присяжні.

Коли до зали засідань увійшла суддя Лейн, усі підвелися. Вона вклонилася, перш ніж зайняти своє місце. Емма перевела всю увагу на зачинені двері біля лави присяжних. Довго чекати не довелося, двері відчинилися, і судовий пристав знову завів до зали дванадцятьох осіб. Якийсь час вони шукали свої місця, наступаючи одне одному на ноги, як театрали, що припізнилися. Судовий пристав чекав, поки вони всядуться, перш ніж тричі грюкнути палицею об підлогу й вигукнути:

– Прошу встати старшину присяжних!

Той піднявся на всі свої п’ять футів і чотири дюйми зросту й звів погляд на суддю. Її честь Лейн нахилилася вперед і запитала:

– Ви винесли вердикт, із яким погодилися всі?

Емма вирішила, що серце вистрибне з її грудей, поки чекала відповіді.

– Ні, ваша честь.

– Чи дійшли вирішення з перевагою щонайменше у десять голосів проти двох?

– Так, ваша честь, – сказав старшина присяжних, – але, на жаль, останньої миті один із нас передумав, тому результат становить дев’ять голосів проти трьох. Не впевнений, що положення зміниться, тому ще раз прошу ваших вказівок, що нам робити далі.

– Ви вірите в те, що зможете досягти переваги у десять голосів проти двох, якщо я вам дам трохи більше часу?

– Так, ваша честь, оскільки з одного конкретного питання всі дванадцятеро з нас дійшли згоди.

– З якого саме?

– Якби нам дозволили дізнатися зміст листа, який майор Фішер написав пану Трелфорду, ми могли б винести вердикт доволі швидко.

Погляди всіх присутніх були прикуті до судді, окрім сера Едварда Мейкпіса, який пильно придивлявся до Трелфорда. Той був або досвідченим гравцем у покер, або не хотів, щоб присяжні дізналися, що було в цьому посланні.

Трелфорд підвівся й потягнувся до своєї внутрішньої кишені, проте виявив, що листа там уже немає. Він зиркнув в інший бік зали й побачив, як усміхається леді Вірджинія.

Адвокат усміхнувся їй у відповідь.

Гаррі й Емма Кліфтон
1970–1971

1

Присяжні покинули свої місця.

Її честь попросила сімох чоловіків і п’ятьох жінок востаннє спробувати домовитися. Суддя Лейн звеліла їм повернутися наступного ранку. Вона вже починала думати, що найвірогідніше присяжні так і не зможуть прийняти якогось рішення. Коли вона встала, усі присутні в судовій залі підвелися й вклонилися. Суддя кивнула у відповідь, але лише після того, як вона вийшла, у залі оновився гомін.

– Будьте такі ласкаві супроводити мене до мого кабінету, пані Кліфтон, – запропонував Дональд Трелфорд. – Там ми зможемо обговорити зміст листа майора Фішера та чи потрібно його оприлюднювати.

Емма ствердно кивнула.

– Я б хотіла, аби до нас приєдналися мій чоловік і брат, якщо це можливо, позаяк знаю, що Себастьян має повернутися до роботи.

– Певна річ, – погодився Трелфорд, зібрав свої папери і, не кажучи більше ні слова, вивів їх із зали суду та широкими мармуровими сходами спустився на перший поверх.

Коли гурт вийшов на Стренд, зграя журналістів оточила їх, блимаючи спалахами фотоапаратів, і продовжувала докучати, поки вони повільно пробиралися до канцелярії королівського адвоката.

Коли вся компанія прибула до «Лінкольнс-Інн», що розташувався на старовинній площі, заповненій охайними міськими будівлями, які насправді були робочими кабінетами адвокатів та їхніх клерків, вони нарешті змогли лишитися самі. Пан Трелфорд повів їх дерев’яними сходами, що безжалісно скрипіли, на останній поверх будинку номер одинадцять, минаючи таблички з іменами, акуратно виведеними чорною фарбою на білосніжних стінах.

Коли Емма увійшла до кабінету пана Трелфорда, вона з подивом побачила, який він малий, але в «Лінкольнс-Інн» не було великих офісів, навіть у голови канцелярії.

Коли вони повсідалися, пан Трелфорд поглянув на жінку навпроти себе. Пані Кліфтон виглядала спокійною та врівноваженою, навіть трималася, як стоїк, що рідко траплялося з тими, хто стикався з можливістю зазнати поразки та приниження, якщо… Адвокат відімкнув горішню шухляду свого столу, витягнув звідти теку та передав копії листа майора Фішера пану та пані Кліфтон, а також серу Джайлзу Беррінґтону. Оригінал залишався зачиненим у його сейфі, хоча правник не сумнівався, що леді Вірджинія якимось неймовірним чином таки змогла отримати копію листа, яку він мав при собі в суді.

Після того як усі вони прочитали послання, написане від руки на бланку Палати громад, Трелфорд твердо заявив:

– Якщо дозволите мені подати це як доказ у суді, пані Кліфтон, я впевнений, що ми зможемо виграти справу.

– Про це не може бути й мови, – заперечила Емма, повертаючи свою копію Трелфорду. – Я ніколи не могла б цього допустити, – додала вона з гідністю жінки, яка знала напевне, що це рішення може не лише знищити її, але й забезпечити перемогу її ворогу.

– Чи дозволите принаймні висловити думку своєму чоловікові та серу Джайлзу?

Джайлз не став чекати дозволу Емми.

– Звісно, це мають побачити присяжні, адже як тільки вони ознайомляться з листом, то приймуть одностайне рішення на твою користь, і, що важливіше, Вірджинія більше ніколи не зможе показати свою пику привселюдно.

– Можливо, – спокійно видихнула Емма, – але тоді тобі доведеться зняти свою кандидатуру на довиборах, і цього разу прем’єр уже не запропонує тобі місце в Палаті лордів як компенсацію. І можеш бути певен одного, – додала вона: – Твоя колишня дружина вважатиме знищення твоєї політичної кар’єри набагато більшим досягненням, ніж перемогу наді мною. Ні, пане Трелфорд, – продовжила вона, не дивлячись на брата, – цей лист залишиться сімейною таємницею, і нам усім доведеться жити з наслідками цього рішення.

– Ти вперта, як віслюк, сестричко, – повернувся до Емми Джайлз. – А може, я не хочу провести решту свого життя, відчуваючи відповідальність за те, що ти програла справу, внаслідок чого тобі довелося відмовитися від посади голови компанії Беррінґтонів. І не забувай, що тобі також доведеться сплатити судові витрати Вірджинії, не кажучи вже про компенсацію, яку суддя тобі призначить для неї особисто.

– Це ціна, яку варто заплатити, – пручалася Емма.

– Вперта, як віслюк, – повторив Джайлз дещо гучніше. – І я впевнений, що Гаррі погодиться зі мною.

Усі вони обернулися до Гаррі, якому не було потреби читати лист удруге, позаяк він міг повторити його дослівно. Однак він розривався між бажанням підтримати свого найкращого приятеля й тим, що його дружина програє справу про наклеп. Те, що колись Джон Бакен^[1] описав, як «опинитися між молотом і ковадлом».

– Не мені приймати рішення, – сказав нарешті Гаррі. – Але якби це моє майбутнє висіло на волосині, я хотів би, щоб лист Фішера зачитали в суді.

– Двоє проти однієї, – підсумував Джайлз.

– Моє майбутнє ні на чому не висить, – заперечила Емма. – І ти маєш рацію, коханий, остаточне рішення – за мною.

Вона мовчки підвелася зі свого місця, потиснула руку своєму адвокату й промовила:

– Дякую, пане Трелфорде. Побачимось у суді завтра вранці, коли присяжні вирішуватимуть нашу долю.

Трелфорд вклонився і зачекав, поки двері за ними зачиниться, перш пробурмотіти собі під ніс:

– Її краще було б охрестити Порцією^[2].

* * *

– Як вам вдалося це отримати? – здивувався сер Едвард.

Вірджинія посміхнулася. Сер Едвард сам навчав її так поводитися: коли на перехресному допиті відповідь не на вашу користь, нічого не кажіть.

Однак сер Едвард не посміхнувся.

– Якщо суддя дозволить пану Трелфорду представити це як доказ, – сказав він, розмахуючи листом, – я більше не буду певен, що ми виграємо справу. Ба більше, я певен, що тоді ми програємо.

– Пані Кліфтон ніколи не дозволить оприлюднити цей доказ, – самовпевнено заявила Вірджинія.

– Як ви можете бути цього певні?

– Її брат має намір балотуватися на довиборах від Бристольських доків після смерті майора Фішера. Якщо цей лист оприлюднять, йому доведеться зняти свою кандидатуру на довиборах. І це покладе край його політичній кар’єрі.

Адвокати мають думати про все, окрім ставлення до своїх клієнтів. Та не в цьому випадку. Сер Едвард точно знав, як він ставиться до леді Вірджинії – у суді чи поза ним.

– Якщо ви маєте рацію, леді Вірджиніє, – зауважив літній правник, – і вони не нададуть цей лист як доказ, присяжні вважатимуть, що це не допоможе в справі пані Кліфтон. І без сумніву, шальки терезів схиляться на вашу користь.

Вірджинія розірвала листа й викинула клаптики в кошик для сміття.

– Я згодна з вами, сер Едвард.

* * *

Десмонд Меллор знову забронював невелику конференц-залу в непопулярному готелі, де їх ніхто не впізнає.

– Леді Вірджинія є фаворитом на цих перегонах, – запевнив Меллор, займаючи своє місце на чолі столу. – Здається, Алекс Фішер нарешті зробив хоч щось корисне.

– Фішер не міг би вибрати ще кращий момент, – відгукнувся Едріен Слоун. – Але нам все одно доведеться тримати руку на пульсі, щоб захоплення «Судноплавної компанії Беррінґтонів» відбувалося плавно.

– Не можу з вами не погодитися, – сказав Меллор. – Саме тому я вже підготував заяву для преси, яку хочу опублікувати, як тільки оголосять вирок.

– Але все ще може змінитися, якщо пані Кліфтон дозволить прочитати лист Фішера в суді.

– Можу вас запевнити, – промовив Меллор, – що цей лист ніколи не побачить світ.

– Ви знаєте, що в цьому листі, чи не так? – втрутився Джим Ноулс.

– Скажімо так, я впевнений, що пані Кліфтон не хоче, щоб його побачили присяжні. Це лише переконає їх, що нашій любій голові правління є що приховувати. Тоді вони неодмінно приймуть рішення на користь леді Вірджинії, і на цьому справа скінчиться.

– Оскільки вони швидше за все оголосять вирок завтра, – зауважив Ноулс, – я скликав екстрене засідання ради директорів на десяту годину ранку понеділка. У порядку денному будуть лише два пункти. Перший – ухвалення відставки пані Кліфтон з подальшим призначенням Десмонда головою нової компанії.

– А моє перше рішення на посаді голови буде призначити Джима своїм заступником.

Слоун насупився.

– Тоді я попрошу Едріена стати членом правління, щоб не залишити Сіті й акціонерам сумнівів у тому, що компанія Беррінґтонів перебуває під новим контролем.

– Як тільки інші члени правління це прочитають, – правив Ноулс далі, розмахуючи заявою для преси, ніби це був порядок денний, – то невдовзі адмірал та його товариші вирішать, що їм не лишається нічого іншого, як написати заяви про відставку.

– Які я неохоче прийму, – продовжив Меллор, перш ніж додати, – з важким серцем.

– Не впевнений, що Себастьян Кліфтон так легко піддасться нашим планам, – зазначив Слоун. – Якщо він вирішить залишитися у правлінні, це може стати не зовсім плавним переходом, який ви маєте на увазі, Десмонде.

– Не уявляю, щоб Кліфтон захотів стати директором «Судноплавної компанії Меллора», після того як леді Вірджинія публічно принизила його матір не лише в суді, а й спаплюжила у кожній британській газеті.

– Ви маєте знати, що в цьому листі, – повторив Ноулс.

* * *

Джайлз навіть не намагався змінити рішення сестри, бо розумів, що це безглуздо.

Серед багатьох чеснот Емми була безмірна відданість родині, друзям і будь-якій справі, в яку вона вірила. Але іншою стороною цієї медалі була впертість, яка іноді дозволяла її особистим почуттям переважати здоровий глузд, навіть якщо її рішення могло призвести до програшу справи про наклеп і навіть змусити подати у відставку з посади голови компанії Беррінґтонів. Джайлз це знав, бо й сам міг бути таким же впертим. «Це наша сімейна риса», – визнав він.

Натомість Гаррі був набагато прагматичнішим. Він би зважив варіанти й розглянув альтернативи задовго до того, як приймати рішення. Однак Джайлз підозрював, що Гаррі розривався між підтримкою дружини та вірністю своєму найдавнішому товаришу.

Коли вони втрьох вийшли на Лінкольнс-Інн-філдс, запалювали перші гасові ліхтарі.

– Побачимося вдома за вечерею, – сказав Джайлз. – Я ще маю кілька справ. І до речі, сестро, дякую.

Гаррі гукнув таксі, і вони з дружиною зайняли заднє сидіння. Джайлз не рушив з місця, поки автівка не повернула за ріг і не зникла з поля зору. Тоді він рушив швидким кроком у напрямку Фліт-стрит.

2

Наступного дня Себастьян піднявся рано-вранці. Прочитавши «Файненшел таймс» і «Дейлі телеграф», він просто не міг збагнути, як його мати сподівається виграти цей процес про наклеп.

«Телеграф» розповідала своїм читачам, що якщо зміст листа майора Фішера залишиться таємницею, це ніяк не допоможе справі пані Кліфтон. «Файненшел таймс» зосередилася на проблемах, з якими зіткнеться «Судноплавна компанія Беррінґтонів», якщо її голова програє справу і буде змушена подати у відставку. Акції компанії впали на шилінґ, оскільки багато її акціонерів уже вирішили, що леді Вірджинія переможе. Себ відчував, що найкраще, на що могла сподіватися його мати, була розділена думка присяжних. Як і всіх інших, його вельми цікавило питання, що ж такого є в листі, який пан Трелфорд не дозволяє йому прочитати, і якій зі сторін це може допомогти. Коли Себ зателефонував матері після повернення з роботи, та уникала відповіді на цю тему. Він навіть не пробував розпитувати про це батька.

Себастьян з’явився в банку навіть раніше, ніж зазвичай, але коли сів за свій стіл і спробував розібрати ранкову пошту, то виявив, що не може зосередитися. Після того як його секретарка Рейчел поставила йому кілька запитань, що лишились без відповіді, вона здалася й запропонувала йому повернутися до суду і не приходити, поки присяжні не винесуть вердикт. Той неохоче погодився.

Коли таксі виїхало з Сіті на Фліт-стрит, Себ помітив жирний заголовок «Дейлі мейл» і вигукнув:

– Зупиніться!

Таксі пригальмувало біля бордюру. Себ вискочив і побіг до газетяра. Простягнув йому чотири пенси і схопив примірник газети. Коли стояв на тротуарі, читаючи першу шпальту, відчував суперечливі емоції: радість за неньку, котра тепер, без сумніву, виграє цю справу і буде виправдана, і смуток через дядька Джайлза, який явно пожертвував своєю політичною кар’єрою, аби зробити те, що вважав чесним вчинком, адже Себ знав, що його мати ніколи не дозволила б побачити цей лист комусь, хто не входив до сімейного кола.

Він сів у таксі й, споглядаючи у вікно, зважував, як би відреагував він, якби зіткнувся з такою ж дилемою. Чи довоєнне покоління керувалося іншими моральними засадами? Себ не сумнівався в тому, що зробив би його батько, або в тому, як мати розсердиться на Джайлза. Його думки звернулися до Саманти, котра повернулася до Америки, коли він її підвів. Що б вона зробила за подібних обставин? Якби тільки вона дала йому другий шанс, він більше ніколи не припустився б тієї ж помилки.

Себ зиркнув на годинник. Більшість богобоязливих людей у Вашинґтоні все ще спали, тому він усвідомлював, що не може зателефонувати доктору Вульф, директорці школи своєї доньки Джессіки, щоб з’ясувати, чому вона так терміново хоче переговорити з ним. Це може бути…

Таксі зупинилося біля Королівського суду на Стренді.

– З вас чотири шилінґи і шість пенсів, шефе, – сказав таксист, перебиваючи його думки.

Себ вручив йому дві пів крони.

Коли вийшов із таксі, камери одразу замерехтіли спалахами. Перші слова, які він міг розрізнити серед галасу репортерів, були:

– Ви прочитали листа майора Фішера?

* * *

Коли суддя Лейн увійшла до судової зали номер чотирнадцять і зайняла своє місце у кріслі з високою спинкою на узвишші, то була вкрай не задоволена. Адже не сумнівалася, що хоча й твердо звеліла присяжним не читати жодних газет, поки проходив цей процес, єдиною темою, яку вони обговорюватимуть у кімнаті для присяжних цього ранку, буде перша шпальта «Дейлі мейл». Її честь навіть не уявляла, хто ж злив у пресу зміст листа майора Фішера, але це не завадило їй, як і всім іншим у цій залі суду, мати свою думку.

Хоча лист і був надісланий пану Трелфорду, суддя була певна, що це не він. Адже він ніколи не застосовував таку невизначену тактику. Вона знала багатьох адвокатів, які заплющували очі, навіть потурали такій поведінці, але не Дональд Трелфорд. Він швидше програє справу, ніж плаватиме у таких каламутних водах. Її честь також була впевнена, що це не могла бути й леді Вірджинія Фенвік, адже це лише нашкодило б її справі. Якби витік змісту листа міг би їй допомогти, вона була б першою підозрюваною в списку.

Суддя Лейн поглянула на пані Кліфтон, котра сиділа похнюплена. Упродовж минулого тижня вона прониклася прихильністю до підсудної і відчула, що хотіла б познайомитися з нею ближче після закінчення судового розгляду. Але це було неможливо. Насправді вона більше ніколи не спілкуватиметься із цією жінкою. Якби вона це зробила, це, безперечно, стало б підставою для повторного розгляду справи.

Якби судді загадали припустити, хто відповідальний за витік інформації, вона зробила б невеличку ставку на сера Джайлза Беррінґтона. Але суддя Лейн зроду не складала прогнозів і ніколи не грала в азартні ігри. Її честь розглядала лише докази. Однак той факт, що сер Джайлз не був у суді того ранку, можна було б розглядати як доказ, навіть якщо це було б побічним свідченням.

Суддя зосередила свою увагу на Едварді Мейкпісі, котрий ніколи не виказував своїх думок. Цей видатний королівський адвокат завжди виступав блискуче, і його промовиста адвокатська діяльність, без сумніву, була на користь леді Вірджинії. Однак це було до того, як пан Трелфорд звернув увагу суду на лист майора Фішера. Її честь тямила, чому ні Емма Кліфтон, ні леді Вірджинія не хотіли, щоб це послання оприлюднили у суді, хоча й була впевнена, що пан Трелфорд радив своїй клієнтці, щоб та дозволила йому внести цей доказ. Зрештою, він представляв пані Кліфтон, а не її брата. Суддя Лейн припустила, що незабаром присяжні повернуться й оголосять свій вердикт.

* * *

Коли вранці Джайлз того дня зателефонував до штабу округу в Бристолі, йому не довелося довго гомоніти зі своїм агентом Ґріффом Гаскінсом. Прочитавши першу шпальту «Мейл», Ґріфф неохоче визнав, що Джайлзу доведеться зняти свою кандидатуру від лейбористів на майбутніх довиборах у Бристольських доках.

– Це так типово для Фішера, – визнав Джайлз. – Повно напівправди, перебільшень і натяків.

– Мене це не дивує, – зауважив Ґріфф. – Але чи ти зможеш довести це до дня голосування? Позаяк лише одне можна сказати напевно: напередодні опитування торі засунуть лист Фішера в кожну поштову скриньку округу.

– Ми зробили б те саме, отримавши навіть менший шанс, – зізнався Джайлз.

– Але якби ми могли довести, що це була злива брехні… – Ґріфф відмовлявся так легко здаватися.

– У мене немає на це часу, і навіть якби я це зробив, не впевнений, що мені хтось повірив би. Слова мерців – набагато потужніші, ніж живих.

– Тоді нам залишається тільки одне, – зітхнув Ґріфф. – Нажлуктаємося і втопимо в чарці свої печалі.

– Саме це я і зробив учора ввечері, – зізнався Джайлз. – І бозна-що іще.

– Після того як ми оберемо нового кандидата, – сказав Ґріфф, швидко повертаючись до виборчого процесу, – я хотів би, щоб ти проінструктував його чи її, адже той, кого ми оберемо, потребуватиме твоєї підтримки і, що іще важливіше, твого досвіду.

– За теперішніх обставин це не може виявитися перевагою, – припустив Джайлз.

– Перестань бути таким жалюгідним, – дорікнув Ґріфф. – Маю відчуття, що тебе не так просто спекатися. Лейбористська партія у тебе в крові. І чи не Гарольд Вілсон казав, що тиждень – дуже довгий час у політиці?

* * *

Коли непомітні двері відчинилися, усі в залі судового засідання припинили гомоніти й обернулися, щоб спостерігати, як судовий пристав відступає убік, аби дозволити семи чоловікам і п’ятьом жінкам увійти до приміщення й зайняти свої місця на лаві присяжних.

Суддя зачекала, поки вони всядуться, тоді нахилилася вперед і запитала старшину присяжних:

– Вам вдалося винести вирок?

Той повільно підвівся зі свого місця, поправив окуляри, підвів погляд на суддю і сказав:

– Атож, вдалося.

– Ваше рішення одностайне?

– Авжеж, ваша честь.

– Ви прийняли рішення на користь позивача, леді Вірджинії Фенвік, чи відповідача, пані Емми Кліфтон?

– Ми схилилися на користь відповідача, – сказав старшина і, виконавши своє завдання, сів на місце.

Себастьян схопився на ноги й уже намірився зааплодувати, коли помітив, що і мати, й суддя дивляться на нього. Він хутко повернувся на своє місце та поглянув на батька, але той лише йому підморгнув.

По той бік суду сиділа жінка, люто зиркаючи на присяжних, не в змозі приховати своє невдоволення, тоді як її адвокат сидів, безтурботно склавши руки. Щойно цього ранку сер Едвард прочитав першу сторінку «Дейлі мейл», як второпав, що його клієнтка не має жодного шансу виграти цю справу. Він міг би вимагати повторного розгляду справи, але насправді сер Едвард не радив би своїй підзахисній пройти повторний судовий розгляд із такими шансами на успіх.

* * *

Джайлз сидів сам-один за столом в їдальні свого будинку на Сміт-сквер, зрадивши свої щоденні звички. Не було перед ним миски з кукурудзяними пластівцями, не було й апельсинового соку, вареного яйця, примірника «Таймс» чи «Ґардіан», лише свіжа «Дейлі мейл» лежала на столі перед ним.

«Палата громад

Лондон SW1A 0AA

12 листопада 1970 року

Шановний пане Трелфорде!

Вам буде цікаво дізнатися, чому я вирішив писати Вам, а не серу Едварду Мейкпісу. Відповідь проста: не сумніваюся, що Ви обоє діятимете в інтересах своїх клієнтів.

Дозвольте мені розпочати з клієнтки сера Едварда, леді Вірджинії Фенвік, та її нахабного твердження, що я був ніким іншим, як її професійним радником, котрий завжди працював на власну руку. Ніщо не може бути далі від істини. Я ніколи не знав клієнта, котрий був би практичнішим, а коли справа доходила до купівлі-продажу акцій Беррінґтонів, вона мала на меті лише одне – знищити компанію, незалежно від кошту, а також репутацію її голови, пані Кліфтон.

За кілька днів до того, як мав розпочатися суд, леді Вірджинія запропонувала мені значну суму грошей і заявила, що дає мені карт-бланш, щоб діяти від її імені для того, щоб справити на присяжних враження, ніби вона справді не розуміла, як працює фондовий ринок. Дозвольте Вас запевнити, що хоча леді Вірджинія й питала у пані Кліфтон на зборах акціонерів: «Чи правда те, що один із ваших директорів продав свій великий пакет акцій у вихідні, намагаючись привести компанію до збанкрутіння?», сама вона робила це не менше, ніж тричі, й їй ледь не вдалося завалити Беррінґтонів. Я не можу лягти до могили з такою несправедливістю на совісті.

Однак є ще одна несправедливість, не менш неприємна, яку я також не можу ігнорувати. Моя смерть спричинить довибори в окрузі Бристольські доки, і я знаю, що Лейбористська партія розгляне можливість переобрання своїм кандидатом колишнього депутата парламенту сера Джайлза Беррінґтона. Але, як і леді Вірджинія, сер Джайлз приховує таємницю, якою не бажає ділитися навіть зі своєю родиною.

Коли сер Джайлз нещодавно відвідував Східний Берлін як представник уряду Її величності, він провів те, що згодом описав у заяві для преси, як одну ніч із панною Карін Пенґеллі, його офіційною перекладачкою. Пізніше він назвав це причиною того, що дружина його покинула. Хоча це вже було друге розлучення сера Джайлза через перелюб, я не вважаю, що саме це має бути достатньою причиною для того, щоб чоловік відмовився від суспільного життя. Але в цьому випадку його бездушна поведінка з леді унеможливлює мовчання.

Поспілкувавшись із батьком панни Пенґеллі, я знаю достеменно, що його донька не раз писала серу Джайлзу, щоб повідомити, що вона не лише втратила роботу внаслідок їхнього зв’язку, але й вагітна від нього. Незважаючи на це, сер Джайлз навіть не захотів ввічливо відповісти панні Пенґеллі на її листи або продемонструвати хоча б занепокоєння з приводу її скрутного становища. Вона не скаржиться. Однак я роблю це від її імені й обов’язково запитаю, чи така людина має представляти своїх виборців у Палаті громад? Без сумніву, громадяни Бристоля висловлять свою думку на виборах.

Даруйте, сер, що поклав такий тягар відповідальності на Ваші плечі, але я відчув, що мені не залишили вибору.

Щиро Ваш,

Александр Фішер, майор (на пенсії)»

Джайлз задивився на свій політичний некролог.