Над Кодацьким порогом

З Дунаю козаки без перешкод вернулися повз Очакiв до Великого лиману, а далi увiйшли й у рiдний Днiпро, оздоблений зеленими плавнями. II

Поки Сулима ходив з низовими запорозькими козаками у Чорне море, Кодацька, фортеця була вибудувана, i коронний польський гетьман Конецпольський, запеклий ворог козацької волi, прибув у Кодак з польськими панами й вiйськом i справив у новiй фортецiї бучний бенкет, а пiсля бенкету прикликав до себе старшину покiрних йому реестревих козакiв i повiв її разом з польськими панами оглядати замчище, глузливо похваляючись козакам у вiчi, що тепер, мовляв, козацькiй сваволi прийшов край.

I справдi, француз Боплан приклав тут всього свого досвiду, щоб зробити Кодак непоборимою фортецiею: глибокi, як провалля, були круг Кодаку рiвчаки; мов добрi скирти, були за рiвчаками вали, а по тих валах ще була висока, дубова засiка з вiкнами й дiрками задля гармат та рушниць. Брама у Кодаку була тiльки одна i та дуже мiцна, залiзом кована, а обабiч брами стояли двi башти, збитi з мiцних дубових кряжiв. Зi сходу й з пiвдня фортецiя захищалася кручами Днiпра, з пiвночi – глибоким байраком, з заходу ж був рiвний степ, що на ньому можна було далеко бачити ворогiв, i з цього боку фортецiя мала найглибшi рiвчаки, найвищi вали i найбiльше по стiнах гармат.

Слiдкуючи за Конецпольським, козацька старшина похмуро поглядала на мiцну, необориму будiвлю та на великi гармати фортецiї, пригадуючи славнi часи Самiйла Кiшки та Сагайдачного, за яких поляки не насмiли б збудувати на козацькiй землi фортецiю, козакам на безголов’я. Тiлько сотник Богдан Хмельницький. оглядаючи замок, не засмутився з похвальби Конецпольськасо, а навiть засмiявся.

– Ти чому смiешся? – здивовано й гнiвно спитав Конецпольський.

– Тому, ясновельможний гетьмане,одповiв Хмельницький,що, на мою думку, все, що людина може збудувати, людина може й зруйнувати!

Конецпольський зрозумiв, що Хмельницький глузує з його похвальби, i, розлютований, хотiв покарати за те козацького сотника, i, тiльки зваживши на заступництво Боплана, скоро вгамувався.

Не минуло пiсля бенкету Конецпольського у Кодаку кiлькох мiсяцiв, як Сiча Запорозька шумiла й хвилювалася, мов розбурхане море… То повернувся до Сiчi з своїм вiйськом Сулима i взявся тепер здiйснювати своє давнє бажання: зруйнувати Кодак i йти вiйною на полякiв.

– Неправда панує на Українi! – говорив на радi кошовий.Реєстрових козакiв все зменшують, та й тих пани за гайдукiв собi мають i примушують допомагати їм ваших братiв у ярмо запрягати. Нас, запорожцiв, не визнають за козакiв i, як тiльки хто пiде з Сiчi на Україну, зараз того пани собi в пiдданцi беруть. Церкви православиi на унiатськi повертають i до унiї людей наших утисками примушують. Та ще мало полякам i тiєї неправди, так намислили вони винищити нас, запорозьких козакiв, i для того збудували на нашiй одвiчнiй землi, над Кодацьким порогом, велике замчище, i як тiльки Днiпром пливуть до нас з України люди, вони перепиняють їх бiля порога й калiчать, а часом прямо потопляють човни з людьми, стрiляючи з гармат. Чи не час нам, пани брати, нагадати полякам, що козаки вмiють не тiльки обороняти їх, але й за честь i права свої стати?

Сiчовий майдан загомонiв i захвилювався… Гомiн щодалi бiльшав, перекочувався од кракю до краю майдану, мов грiм, i нарештi склався у голоснi вигуки:

– Веди нас, батьку! .Покажемо ляхам, що-й ми маємо шаблi. Вiддячимо за всi їхнiї кривди!

– Гетьманом нехай буде Сулима, як був Сагайдачний!

Скоро вся рада, як один чоловiк, гукала:

– Гетьманом, гетьманом Сулиму!

Тi голоснi вигуки розлягалися понад Днiпром i навiть у зеленiй плавнi одбилися луною:

– Гетьманом, гетьманом Сулиму!

Сулима спершу одмовлявся, а далi кланявся товариству, дякував i того ж дня оповiстив похiд на Україну.

Через два тижнi нововбраний гетьман повiв Запорозьке вiйсько до Кодака. Бурляй з тисячею козакiв плив Днiпром, а Сулима з двома тисячами йшов степом до того мiсця, де рiчка Сура впала у Днiпро. Там обидва вiйська сполучилися, i Сулима, лишивши козакiв у дiбровi, сам з курiнними отаманами пiшов оглядати Кодак. З Гострої Могили вiн уже добре розгледiв башти й вали Кодацького замчища i зрозумiв, що з степу неможливо наблизитись до нього непомiтно, а треба пiдходити з одного боку глибоким байраком, а з другого – попiд скелями Днiпра

Як смерклося, Сулима з курiнними отаманами обiйшов байраком та скелями понавколо всього Кодаку, обдивився всi лощини й всi скелi, щоб товаришi знали, як пiдходити поночi до окопiв, i умовився з курiнними, де якому куреню бути пiд час штурму.

Повернувшись ранком до вiйська. Сулима загадав козакам робити драбини та рубати чагарники й гiлля дерев, щоб в’язати з того в’язки: надвечiр же, коли в кожного козака була за плечима в’язанка хмизу, а на кожнi пiвсотнi козакiв була драбина, все вiйсько рушило до ворожої фортецiї.

У Кодацi тодi стояв полк жовнiрiв пiд командою француза, полковника Марiона. Жовнiри там нудилися, не любили полковника-чужинця i ремствували на Конецпольського, що поставив їх посерединi порожнiх степiв.

На землю впала темна нiч. Зiрки ховалися за хмарами. Вiтер тягнув з-за Днiпра, завиваючи голодним звiром по надбережних скелях. Глибоко пiд горою, розбиваючи собi груди об гострi скелi, старий Днiпро голосно стогнав i ревiв спересердя на кинуту у поперек його шляху перепону, допомагаючи гудiнням свого порога козакам нечутно облягти ворожу фортецiю.

Вiйсько польське вже спало. Спав i полковник-чужинець, нiчого не вiдаючи про похiд Сулими, i тiльки вартовi чатували по баштах, перегукуючись помiж себе, щоб легше змагатися з дрiмотою.

За темрявою ночi та через голосiння порога вартовi не бачили й не чули, що запорожцi облягли Кодак з усiх бокiв i пiдступають пiд самi окопи.

Без гомону, без галасу, то дряпаючись на скелi, то припадаючи до землi, наближалися козаки до окопiв з боку Днiпра i з боку байраку; з поля Сулима тiльки оддалеки поставив три сотнi вершникiв, щоб переймати втiкачiв.

Чують польськi вартовi, що за окопами почали погукувати сичi, та й дивуються, звiдкiля їх така сила налетiла, а того й не гадають, що то не сичi, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопiв.

Враз по тому гасловi у рiвчаки полетiли в’язанки хмизу, i кожний курiнь почав накидати собi через рiвчак греблю, щоб нею перейти до валу. Тiльки тепер зрозумiли вартовi, що за окопами робиться щось непевне, а що саме, того за темрявою вони не бачили, i поки вибухнув з польського боку перший пострiл, козаки вже накидали собi греблi й бурхливими потоками посунули на шанцi.