Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї

Ой, дорогеї гості, куди ж вас посадити, хіба горох перебирати.

Про ласку і добре слово

не скупіться на ласку. Бо часом людина хоче добре слово сказати, а тут-таки згадує: він ци вона мине обідили колись, ци думає: ич, як вирядилася, яка краля, як пава шпацірує, хвіст розпустила, а куди б то? Чого я їй маю казати та за одяг або вигляд хвалити? Обійдеться! Не обійдеться, кажу я вам, теє слово, як дерево, що мало спалахнути, зігріти, - зітліє, зморщиться, стане обвугленим, а затим трухлявим. Бо ни сказане було, ни народилося, а мало би радість принести. а те нисказане слово забирає часточку з вас самих, людина меншає, сама того не помічає, і їй, гляди, їдне, друге ни вдається. бо сили нима. Помаліла людина.

Пригорни в думці того, кого хотів би пригорнути - так удвох і сидіте, доки не зігрієтесь.

так пити хочеться, що й добрий кусок сала з"їла б.

Як щось у тебе пропадає - худобина ото загинула - то не за тим жалій, що добра нима, а за тим, що живе пропало.

Людина не винна в тому, що є такою як є. Бог знав, яким кого створити. Та людина винна, якщо ни хоче стати ліпшою.

Шукай скарб ни десь, а поруч сибе. Що нажив - то твій скарб. Більшого у світі нима.

-Перш ніж винити когось,подумай,чи ти сам не винуватий перед ним.

Життя як поле: як зореш,так і вродить,що посієш,такий і сніп буде.

Хай бог судить.Він же ни тико на небі,а й на землі,як у молитві кажеться.