Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Перші досліди

Відтепер Франц Антон Месмер, донедавна простий лікар і любитель витонченої науки, володіє однією-єдиною життєвою думкою чи, скоріше, думка володіє ним. Бо до останнього подиху судилося йому як непохитному досліднику міркувати про це perpetuum mobile, про цю рушійну силу всесвіту. Усе своє життя, свій стан, свою репутацію, своє дозвілля він віддає основній ідеї. У цій завзятості, у цьому непохитному і все ж палкому самообмеженні – велич і трагедія Месмера, бо те, чого він шукає, магічного вселенського флюїду, він ніколи не в змозі знайти в ясно доказовій формі. А те, що він знайшов, нову психотехніку, цього він зовсім не шукав і за все своє життя не усвідомив. Таким чином, йому дістається доля до відчаю подібна до долі його сучасника алхіміка Беттгера, який у полоні своїх думок хотів виготовити хімічне золото й при цьому випадково відкрив у тисячу разів важливішу порцеляну; і в тому, і в іншому випадку основна думка дає тільки істотний психічний поштовх, а відкриття відбувається ніби само собою в процесі гарячково триваючих дослідів.

Спочатку у Месмера є тільки філософська ідея про світовий флюїд і магніт. Але радіус дії магніту відносно невеликий, це бачить Месмер уже під час перших своїх дослідів. Його магнетична сила поширюється лише на кілька дюймів, і все-таки таємниче передчуття Месмера не зра- дило; він вірить, що в ньому таїться значно більша, ніби прихована потужність, яку можна викликати назовні штучно й підвищити шляхом правильного застосування. Він вдається до серйозних хитрощів. Замість того, щоб накласти на хворе місце одну лише підкову, як той англієць, він прилаштовує своїм хворим по два магніти: один зверху, з лівого боку, інший знизу, з правого, щоб таємничий флюїд пройшов у замкнутому ланцюзі неперерваним через усе тіло й відновив, приливаючись й відливаючись, порушену гармонію. Щоб посилити власний сприятливий вплив, він сам носить на шиї магніт, зашитий у шкіряний мішечок, і, не задовольняючись цим, передає свій флюїд, який випромінює силу, усім іншим предметам. Він магнетизує воду, змушує хворих купатися в ній і пити її, він магнетизує шляхом натирання порцелянові чашки і тарілки, одяг і ліжка, магнетизує дзеркала, щоб вони потім відбивали флюїд, магнетизує музичні інструменти, щоб і в коливаннях повітря передавалася далі цілюща сила. Усе фанатичніше переймається він ідеєю, що можна (як у подальшому з електрикою) передавати магнетичну енергію шляхом проводки, накопичувати в пляшках, збирати в акумулятори. І ось він конструює зрештою сумно відомий «цебер здоров’я», багаторазово висміяну діжку, великий, прикритий зверху дерев’яний чан, у якому два ряди пляшок, наповнених магнетизованою водою, сходяться до сталевої штанги, від якої можна підвести до хворого місця окремі рухливі дроти. Навколо цієї магнетичної батареї влаштовуються хворі, ревно торкаючись один одного кінчиками пальців замкнутим ланцюгом, тому що Месмер на підставі досвіду стверджує, що, пропускаючи струм через кілька людських організмів, він його знову-таки підсилює. Але й експерименти з людьми не задовольняють його, – незабаром кішки й собаки повинні увірувати в його систему; нарешті магнетизуються навіть дерева в месмерівському парку й той водний басейн, у тріпочуче дзеркало якого пацієнти благоговійно занурюють свої оголені ноги, з руками, прив’язаними за допомогою канатів до дерев, у той час, як сам керівник грає на скляній гармоніці, теж намагніченій, щоб за допомогою її ніжних і пружних ритмів зробити нерви більш доступними проникненню універсального бальзаму.

Нісенітниця, шарлатанство, дивакуватість – так реагує сучасний світ із відтінком розчарування або жалю на ці безглузді витівки; тут, дійсно, згадаєш Каліостро^[44] та інших цілителів-чародіїв. Перші досліди Месмера застрягають – до чого зайва делікатність? – безпорадно й жалісно в жорстких і засмічених заростях середньовіччя. Нам, нащадкам, звичайно здається порожнім фарсом – переносити силу магнетизму на дерева, воду, дзеркала й музичні інструменти шляхом простого натирання й домагатися при цьому цілющої дії. Але щоб бути справедливим, уявімо собі рівень фізичних знань у ту епоху. Три нові сили збуджують цікавість тодішньої науки, три сили, кожна з яких ще в порі дитинства й кожна – Геркулес^[45] у колисці. Завдяки котлу, який винайшов Дені Папен^[46], завдяки новим машинам Ватта можна було мати перше уявлення про рушійну силу пару, про величезний запас енергії атмосферного повітря, який попереднім поколінням здавався якоюсь пасивною порожнечею, якимось недосяжним, безбарвним світовим газом. Ще десятиліття – й перший повітряний корабель підніме людину над землею; ще чверть століття – й парове судно вперше переможе іншу стихію – водну. Але в той час величезна енергія стисненого або викачаного повітря доступна розумінню тільки в порядку проведення лабораторних дослідів, і настільки ж скромно й боязко заявляє про себе електрика, цей іфрит, тоді ще замкнутий у жалюгідній лейденській банці. Бо що вважається в 1775 році електричним явищем? Вольта ще не зробив свого вирішального спостереження; тільки від маленьких, іграшкових батарей можна отримати кілька ні на що не здатних блакитних іскор і слабкий поштовх в суглоб пальця. Це все, що знає месмерівська епоха про творчу силу електрики, – не більше й не менше, ніж про магнетизм. Але, мабуть, вже в той час невиразне передчуття наполегливо підказувало людській душі, що прийдешнє за допомогою однієї з цих сил, можливо, за допомогою стиснутого пару, можливо, за допомогою електричної або магнетичної батареї, змінить форми світу й забезпечить двоногим ссавцям на мільйони років панування над землею, – передчуття тих, дотепер ще не врахованих мас енергії, які, будучи скуті рукою людини, наповнюють наші міста світлом, борознять небо й передають звук від екватора до полюса за нескінченно малу частку секунди. Гігантська сила полягає в зародку, у крихітних починаннях того часу; це вже тоді відчуває світ, відчуває Месмер; тільки він, на своє нещастя, як принц у «Венеціанському купці»^[47], вибирає з трьох скриньок не ту, яку потрібно, і приковує увагу настороженої в очікуванні вибуху епохи до слабшого елементу, до магніту, – помилка, безперечно, але помилка, зрозуміла у той час.

Отже, вражають не перші прийоми Месмера, не намагнічування дзеркала або басейну, – разючий для нас у його дослідах той неймовірно цілющий вплив, який здійснює одна людина за допомогою магніту, що абсолютно нічого не вартий. Але навіть ці, на перший погляд дивовижні, зцілення виявляються при психологічно правильній їх оцінці, зовсім не такими вже й чудовими; з більшою часткою ймовірності й навіть із упевненістю можна сказати, що від початку всякого лікування стражденне людство зцілювалося завдяки навіюванню набагато частіше, ніж ми припускаємо й ніж схильна допускати медицина. Світова історія доводить: не було ще настільки безглуздого медичного методу, який би на якийсь час не приніс хворому полегшення, завдяки наявності віри в цей метод. Наші діди й предки лікувалися засобами, над якими сучасна медицина співчутливо посміюється, та сама медицина, методи якої наука майбутніх п’ятдесяти років оголосить з такою ж усмішкою недійсною і, можливо, навіть небезпечною. Бо там, де здійснюється несподіване зцілення, навіюванню належить величезна роль, яку важко уявити. Від змов давнини до теріака й мишачого посліду середньовіччя й до радієвого жезла якогось Цейлейса всі методи лікування зобов’язані у будь-яку епоху величезною часткою свого впливу волі до здоров’я, яка прокинулася у хворого, і лише такою мірою, що атрибут цієї віри: магніт, гематит або обприскування – при багатьох захворюваннях майже недієвий у порівнянні з силою, направленою з боку хворого на цей атрибут. Тому не дивно, а навпаки абсолютно логічно й природно, що саме відкритий в останню чергу метод дає найнесподіваніший успіх, бо йому, ще невідомому, забезпечений максимум надії, яка благотворно сприяє йому з боку людини; так було і з Месмером. Тільки-но набула розголосу цілюща дія його магнітів в окремих, особливих випадках, як чутка про всемогутність Месмера поширилася через Відень на всю країну. І з ближніх, і з далеких країв поспішають паломники до дунайського мага, кожен хоче випробувати дотик чудодійного магніту. Видатні сановники закликають віденського лікаря в свої замки, в газетах з’являються повідомлення про новий метод; сперечаються, оскаржують, підносять до небес і паплюжать мистецтво Месмера. Але головне: кожен хоче його випробувати або дізнатися про нього. Ломота, посмикування, шум у вухах, паралічі, різі в шлунку, розлад менструацій, безсоння, біль у печінці – сотні хвороб, які до цих пір не піддавалися жодному впливу, тепер виліковуються магнітом; чудо за чудом відбувається в будинку, який до цього часу призначався лише для затишку й веселощів на Заміській вулиці, 261. Не минуло й року, як мандрівник-іноземець привернув увагу Месмера до чарівного засобу, а слава доти невідомого лікаря настільки вийшла за межі Австрії, що доктора з Гамбурга, з Женеви, із найрізноманітніших міст просять його пояснити їм спосіб застосування його настільки дієвого, за чутками, магнетичного курсу, щоб вони могли продовжувати його досліди і зі свого боку сумлінно перевірити. І велика спокуса для месмерівського самолюбства! – обидва лікарі, яким віденський цілитель довірився в листах, д-р Унцер із Альтона і д-р Харза з Женеви, повністю підтверджують чудову цілющу дію, якої вони досягли за методом Месмера за допомогою магніту, й обидва за своєю ініціативою друкують схвальні статті про месмерівські методи. Завдяки таким переконаним позитивним відгуками Месмер знаходить все більше й більше послідовників; зрештою курфюрст закликає його навіть в Баварію. Але те, що з’явилося так яскраво у Відні, підтверджується так само блискуче в Мюнхені. Так, накладений магніт при паралічі й слабкості зору академічного радника Остервальда мав такий гучний успіх, що академічний радник друкує в Аугсбурзі в 1776 році повідомлення про своє зцілення за допомогою Месмера: «Усе, що він зробив тут при різних хворобах, дає підставу припускати, що він підгледів у природи один із її найтаємничіших рушійних моментів». Клінічно точно описує зцілений чоловік те безвихідне становище, у якому знайшов його Месмер, і як магнетичне лікування позбавило його дивовижним чином застарілого страждання, яке досі не піддавалося жодній лікарській допомозі. І щоб заздалегідь відобразити будь-яке можливе заперечення з боку лікарів, розважливий академічний радник пише: «Якщо хтось скаже, що історія з моїми очима уявна, то я цим задовольнюся й від жодного лікаря у світі не буду вимагати більшого, ніж зробити так, щоб я уявляв себе абсолютно здоровим». Під враженням цього незаперечного успіху Месмер вперше (і востаннє) отримує визнання. 28 листопада 1775 року Баварська академія урочисто обирає його своїм співчленом, «бо вона переконана, що праці настільки видатної людини, яка увічнила свою славу особливим і беззаперечним свідченням неочікуваної й плідної вченості своїми відкриттями, буде сприяти його блиску».

Протягом одного року отримана повна перемога, Месмер може бути задоволений: академія, десятки лікарів й сотні вдячних пацієнтів, які одужали, беззаперечно свідчать про цілющу силу магніту. Але дивно – у ту саму мить, коли кілька свідків без будь-якого стороннього впливу віддають Месмеру належне, сам він себе засуджує. Протягом цього року він знайшов уже сумну помилку в розрахунку, а саме: що не магніт діє в його руках, а діють самі руки; отже, його вражаючий вплив на людей виходить не від мертвого мінералу, яким він маніпулює, а від нього, живої людини, що зовсім не магніт був чудодійним джерелом здоров’я, а сам магнетизер. Після такого визнання проблема отримала несподівано новий напрямок: ще один поштовх – і могла бути пізнана дійсна, персональна причинність. Однак духовна напруженість Месмера недостатньо велика, щоб випередити ціле століття. Крок за кроком просувається він невірними й обхідними шляхами. Але ось, відкинувши вбік свій чарівний мінерал, магніт, чесно й рішуче він вивільняється одночасно з магічної пентаграми^[48] середньовічного мотлоху; досягнута та точка, де ідея його стає для нас зрозумілою й плідною.

Здогади й усвідомлення

Коли саме Месмер наважується на цей історичний поворот у методах свого лікування, не можна встановити з точністю. Але вже у 1776 році його вдячний пацієнт Остервальд пише з Баварії, що «д-р Месмер здійснює тепер більшу частину своїх сеансів без будь-яких штучних магнітів, простим дотиком до хворих органів частково безпосередньо, частково за допомогою будь-яких предметів». Значить, не минуло навіть цілого року, і Месмер помітив, що магніт абсолютно не потрібен під час так званих магнетичних сеансів, тому що коли він проводить просто рукою уздовж нервових шляхів від одного полюса до іншого, хворий відчуває те саме збудження або полегшення; Месмеру варто тільки доторкнутися до своїх пацієнтів, і нерви їх уже напружуються й готові здригатися; без будь-якого приладу й медикаментів уже відбуваються зміни в характері хвороби організму, спершу у формі збудження, потім – заспокоєння. Отже, немає місця сумнівам: від його рук іде щось невідоме, щось набагато таємничіше, ніж магніт, що неможливо пояснити ні за Парацельсом, ні за даними старовинної й сучасної медицини. І винахідник стоїть у подиві перед своїм відкриттям: замість магнетичного методу він відкрив якийсь інший.

Тепер Месмеру варто було б чесно сказати: «Я помилився, магніт не має ніякого значення, вся та сила, яку я йому приписував, належить не йому, і той цілющий вплив, якого я на власний подив досягаю щодня, заснований на причинах, які мені самому незрозумілі». І звичайно, йому слід було негайно ж перестати називати свої сеанси магнетичними й закинути всю вигадливу апаратуру намагнічених пляшок, заряджених «цебер здоров’я», зачарованих чашок і дерев як абсолютно непотрібне штукарство. Але як мало таких людей у політиці, у науці, у мистецтві, у філософії, навіть з числа найсміливіших, які здатні мужньо й виразно зізнатися, що вчорашній їхній погляд був помилкою й безглуздістю. Так і Месмер. Замість того, щоб рішуче відмовитися від неспроможної теорії про цілющу силу магніту, він робить складний відступ й починає двозначно оперувати з поняттям «магнетичний», пояснюючи, що магніт як мінерал, дійсно, не допомагає, але сила, яка діє під час його сеансів, теж магнетизм, «життєвий» магнетизм, у живому людському організмі аналогічний таємній силі мертвого металу. Він робить вельми розлогі й смутні спроби представити справу так, що врешті-решт у його системі нічого по суті не змінилося. Але в дійсності це знову надумане поняття «життєвий» магнетизм (зазвичай, перекладається вкрай невдало, «тваринний» магнетизм) означає щось до крайнощів далеке від проповідуваної досі металотерапії, і починаючи з цієї миті, потрібно бути надзвичайно уважним, щоб не дати ввести себе в оману за посередництвом свідомо створеної ідентичності терміна. Із 1776 року магнетизувати аж ніяк не означає у Месмера торкатися магнітом або впливати ним, але тільки надавати можливість таємничій людській силі, що витікає з нервів на кінцях пальців («життєва» сила), діяти на інших людей. І якщо донині особи, які практикують цей симпатичний метод погладжування, усе ще називають себе магнітопатами, то вони користуються цим словом зовсім неправильно, бо, імовірно, у жодного з них в будинку взагалі немає магніту. Увесь їхній метод заснований виключно на особистому впливі, будучи терапією навіювання або флюїдальною терапією.

Таким чином через рік після свого першого відкриття Месмер благополучно долає свою найнебезпечнішу помилку; але яка прекрасна, яка доречна була ця помилка! У той час Месмер ще вважав, що при судомах або нервових нападах досить накласти хворому магніт на тіло, майстерно провести ним кілька разів туди-сюди – і хворий здоровий. Але тепер, коли ця приємна ілюзія про чудодійну силу магніту руйнувалася, він безпорадно стоїть перед чарівною картиною, яку щодня досягає голими руками. Бо звідки, власне кажучи, цей чудовий вплив, що виходить тоді, коли він погладжує скроні своїм хворим, обвіває їх своїм диханням, коли він за допомогою колоподібних рухів уздовж м’язової системи викликає цей таємничий, раптовий нервовий трепет, ці несподівані здригання? Це флюїд, «життєва сила», яка виходить із його, Франца Антона Месмера, організму; і знову запитання: чи виходить ця унікальна сила лише з його особливого організму чи від будь-якої іншої людини так само? Можна її підвищити за допомогою волі, можна дробити її і посилювати іншими елементами? І як відбувається ця передача сили? Психічним шляхом (анімістичним) або, можливо, як хімічне випромінювання й випаровування дрібних, невидимих частинок? Це земна сила чи божественна, психічна чи фізична, а можливо, духовна? Вона йде від зірок чи є найтоншою есенцією нашої крові, продуктом нашої волі? Тисяча запитань постає разом перед простою, не дуже розумною й лише віддано спостережливою людиною, тисяча запитань для неї свідомо нерозв’язних і з яких найважливіше – чи відбуваються так звані магнетичні зцілення анімістичним чи флюїдальним шляхом – досі не отримано задовільного розв’язання. У який лабіринт потрапив він несподівано з тих пір, як відтворив це безглузде лікування, здійснене за допомогою магнітної підкови над тією іноземкою; як далеко завела його ця сумна помилка! Минають роки, і він не бачить просвітку. Лише одне ясно Месмеру, лише одне знає він зі своєї власної дивовижної практики: краще, ніж будь-який хімічний засіб, часто може жива людина допомогти в багатьох випадках своєю присутністю і своїм впливом на нервову систему. Із усіх природних тіл найкраще діє на людину сама людина. Хвороба, згідно з його уявленнями, це порушення гармонії в людині, небезпечна перерва в ритмічній зміні припливу й відпливу. Але в кожній людині жива глибоко закладена цілюща сила, воля до здоров’я, вічний життєвий імпульс до витіснення всього хворобливого; і завдання нового магнетичного лікування – підвищити цю волю до здоров’я (якою механічна медицина, дійсно, дуже довго нехтувала) шляхом магнетичного впливу (ми говоримо: навіювання). Із цілком правильної з психологічної точки зору думки Месмера, яка знаходить потім у Християнській науці свій крайній розвиток, душевна установка, воля до здоров’я дійсно здатні творити дива одужання; задачею лікаря є здатність викликати диво до життя. Магнітопат мовби лише заряджає виснажені нерви для вирішального поштовху, він наповнює й зміцнює внутрішню захисну батарею організму. Але Месмер нагадує, що при спробі підняти життєву силу людини не слід лякатися, якщо симптоми хвороби замість того, щоб відразу ж відступити, стають спочатку навпаки різкішими, конвульсивнішими, бо задачею кожного правильного магнетичного курсу і є довести будь-яку хворобу до крайнього її загострення, до кризи й судом; без зусиль можна впізнати у цій знаменитій «теорії криз» Месмера давно випробуваний екзорцизм диявола за часів середньовіччя й вигнання хвороб за методом добре йому відомого патера Гаснера^[49]. Сам того не підозрюючи, Месмер з 1776 року систематично зайнятий сеансами навіювання й гіпнозу, і первісна таємниця його успіху полягає, перш за все, у напруженості його особистої міці, яка випромінюється з особливою силою й вражає майже магічно. Але все-таки, хоч і мало знає Месмер про дієвий початок свого методу, уже в ті перші роки цьому дивовижному одинаку вдалося встановити деякі істини, що відкрили шляхи для подальшого розвитку. Перш за все, Месмер зауважує, що деякі з його пацієнтів особливо сприйнятливі до магнетизму, а інші зовсім несприйнятливі; таким чином, одні люди діють як джерела волі, а інші – як її отримувачі; але якщо збільшити кількість учасників, то сприйнятливість посилюється за допомогою масового навіювання. Такими своїми спостереженнями Месмер дав різкий поштовх до подальшої диференціації тодішньої науки про характер, завдяки цьому новому висвітленню душевний спектр абсолютно несподівано дає інші, більш барвисті уявлення. Ми бачимо, що людина, яка поза своєю волею наштовхнулася на величезну проблему, без стороннього сприяння сама ставить безліч нових запитань.

Але хворим немає справи до флюїду, вони не питають, «як» і «чому», вони натовпами тісняться, нестримно керовані чутками про новизну, про незвичайність. Незабаром Месмеру доводиться влаштувати у своєму будинку на Заміській вулиці власний магнетичний госпіталь; навіть із інших країн приїжджають хворі з тих пір, як вони почули про знамените зцілення юної дівчини Естерлін і прочитали захоплені вдячні відгуки інших його пацієнтів. Час музики й галантних ігор на повітрі тепер уже минув у будинку 261 на Заміській вулиці; Месмер, який до цих пір практично не користувався докторським дипломом, з ранку до ночі гарячково працює на своїй новій фабриці здоров’я за допомогою жезлів, бакетів і різних хитрих пристосувань. Навколо мармурового басейну в саду, у якому раніше пустували золоті рибки, сидять тепер у замкнутому колі одержимі недугами й ревно занурюють ноги в цілющу воду. Кожен новий день приносить звістки про новий тріумф магнетичних сеансів, щогодини з’являються нові віруючі, бо чутка про дивовижні зцілення просочується крізь вікна й двері; незабаром все місто тільки й говорить про знову відродженого Теофраста Парацельса. Але серед цього успіху одна людина зберігає тверезість – це сам маестро Месмер. Усе ще незважаючи на наполягання друзів, він не наважується остаточно висловитися про цей чудодійний флюїд: лише в двадцяти семи положеннях він невиразно викладає вірну теорію життєвого магнетизму. Але він вперто не погоджується повчати інших, відчуваючи, що сам повинен вивчити спочатку таємницю свого власного впливу.