Чому я не втомлююся жити

Автор через тебе з'являється самому собі. Через твій образ він осягає самого себе.

У кожного з нас своя реальність, яка здається єдиною. З автором зустрітися не можна: це ж ясно. Хоч ти кричи до нього, хоч ти його проси: він мовчить. Він говорить не з тобою, а в тобі - твоїми власними думками і почуттями.

Невіра - без неї немає віри. Я дав людям спокусу невіри: щоб їх свобода була повною. Щоб віра була набуттям, а не обов'язком. Хто має очі - той побачить. Хто має вуха - той почує.

Перестань говорити, заплющ очі і слухай тишу - і тоді ти відчуєш мене в собі, в собі самому. І це буде інша зустріч, ніж зараз. І ти не поставиш жодного запитання, тому що тобі нічого не захочеться з'ясовувати. Я - це буду ти, і ти це будеш я. Буду тільки я один - "ти" зникне. Маленьке "я", особистість - зникнуть.

Тільки людина може бути складною і страждати. Старждати від своєї складності. Це і є людина. Це її хрест.

Бог нескінченного Всесвіту - це далекий Бог. Людина для нього піщинка на планеті-піщинці. Від думки, що планета летить у цю мить в дикому холодному космосі - можна зійти з розуму.

Коли гине людство, все як є, мова не може йти про вбивство. Було б нерозумно припускати, що Бог не присутній у події такого масштабу.

Ще стародавні племена хотіли подивитися своєму жаху в обличчя - наповнювали своє життя масками, татуюванними тілами, розмальованними ликами. І так їм було легше пережити свій страх: давши йому обличчя, вийнявши його з себе і поставивши поруч.

"Любов є ніж, який перерізає мотузки, що зв'язують. Любов'ю звільняєшся від того, що любиш."

Заважати може лише чужа людина.