Таємниця

Найбільше жалю буває вранці. Ти прокидаєшся - і розумієш, як усе жахливо.

Який дебіл вигадав, наче ранок - це світла і радісна пора?

Я прожив на цьому світі аж тридцять дев"ять років, перш ніж одного дня потрапив до Будапешта. Але я завжди його якось собі уявляв, цей Будапешт - перш ніж я до нього потрапив. Якісь нічні пасажі з поодинокими ліхтарями і такими старезними кнайпами, в яких вічно сидять цигани з гітарами, цідять червоне вино і співають "Едерлезі". Цілковитий кіч!

Найбільше жалю буває вранці. Ти прокидаєшся - і розумієш, як усе жахливо.

ранці мені жахливо не хочеться повертатися до реальності. Тому певний час я з усіх сил намагаюся знову застрибнути в останній сон. Потім ще ця весна, знову ця весна, знову ця смерть. З весною думки про смерть активізуються.

Дитинство - це і є суцільна безодня, це просто катастрофа, суцільний ланцюг катастроф, найгірше, що може трапитися.

Якщо тебе на кожному кроці ставити у часовий тупік, ти сам тупієш.

Від певного моменту вони починають зменшуватись. Їм стає 15 років, потім 7, потім вони починають ходити у дитсадок. Потім вони поступово втрачають мову, перестають ходити. Потім просто дихають і сплять і все - така собі грудка живої речовини. Дихання, сон і пітьма. Відтак можна знову починати рости.

Ще в нього є про карму і переселення душі. Ми звикли посміюватися над цими ланцюгами переродження - ось ти жив, як свиня, то свинею і станеш. А ти щуром. А ти травою. А ти слоном або мудрецем. Найгіршим мені видавався фінал: сягнувши досконалості, ти більше не народжуєшся і більше сюди не повертаєшся. Ти зливаєшся з Ним, ти стаєш атманом, возз'єднаним у Брахмані і з Брахманом. Оце й здавалось мені найжахливішим: перестати народжуватися, втратити себе у кожному дзеркалі. І як завершення - цілковити злиття і розчинення в Чомусь Найбільшому. На дідька воно мені, це вічне блаженство Чогось Найбільшого, якщо при цьому я себе втрачаю?

Так от - кожна така подорож з одного кінця в іншмй обходилась йому в неповні десять доларів. Саме стільки коштувало сполучення між Фраником і Перемишлем. Усю решту шляху, себто в десяток разів довший відтинок між Перемишлем і Ноттінгамом він долав автостопом і не платив за це ані цента. Цей відступ я зробив, щоб ти краще зрозумів, що таке місто Перемишль з нашої потойбічної перспективи. Це такий географічний пункт, з якого нарешті починається автостоп, розумієш? Автостоп як спосіб життя і цивілізована модель.

Кажуть, наче там-таки, у холодильнику, він тримав пришпиленим до задньої стінки вирізаний з газети портрет Брежнєва. Це називалося малим Сибіром.

Зараз мені бракує точної цитати, але хтось із відомих анархістів минулого, здається, Камю, писав про особливу мужність – бути на війні дезертиром. Начебто немає насправді нічого героїчного в тому, щоб організованим стадом атакувати ворожі шанці, бо так тобі скомандували твої зверхники. Шлях дезертира натомість – це шлях зреченого самітника, проти якого всі: власне командування, товариші по зброї, ворожа армія, мирне населення. Вибір дезертира – це вибір персональний, це бунт особи. Справді, якщо б усі чоловіки стали дезертирами, на світі виявилося б одним різновидом насильства – військового – менше. Чому