Кленовий листочок

Наталія Гриняєва

КЛЕНОВИЙ ЛИСТОЧОК

КЛЕНОВИЙ ЛИСТОЧОК

Зоряна зовсім не пам’ятала, скільки днів пройшло з того часу, як вона, знесилена та непритомна, лежала на лаві в пошматованій страшним буревієм хатині. Через зірвані з петель двері та вибиті шибки вікон вітер ганяв по кімнаті посохле осіннє листя…

Важко було навіть думати… Боляче згадувати…

Невже ще кілька днів тому вона, мама й тато ходили разом до струмка купатися? Вона радісно плескалася у воді, а батьки сміялися! Вони були дуже щасливі…

Все враз змінилося, коли вони поверталися додому. Несподівано налетів шалений вітер і їх закрутили чорні вихори з пилу та каменів. Зоряна побачила, як маму якась невидима сила підняла вгору та жбурнула в прірву. Батько стрімголов кинувся за нею та з часом повернувся, несучи на руках її бездиханне тіло.

Надворі все стихло. Природа наче злякалась того, що накоїла…

Мовчки вони повернулись додому, убрали маму у святкове вбрання та поклали на лаву під образами, і всю ніч проплакали, пригортаючись один до одного.

Вранці, після поховання, батько посадив перед собою свою маленьку донечку і почав розповідати, як колись давно зустрів у лісі веселу молоду дівчину, як закохався в неї і як вона відповіла йому взаємністю…

Вони були молоді та наївні й вірили, що кохання подолає усі перешкоди. Коли ж парубок прийшов до батьків нареченої свататись, йому відмовили: хто ж віддасть княжу доньку за якогось селюка…

Молоді люди не стали дослухатись до слів батьків. Потайки вони втекли з містечка і оселились високо в горах, сподіваючись, що їх залишать у спокої. Та, мабуть, вони таки дуже завинили й зараз настав час розплати…

Потім він зняв зі своїх грудей підвісочку- оберіг, одягнув її на донечку й попросив богів захищати дитину від злих сил, бо вона – те єдине й найкраще, що в нього зосталось.

Наступного дня, коли Зоряна з татом понесли квіти на мамину могилу, знов налетіли чорні хмари. Як і напередодні вітер жбурляв і трощив