Поза збірками

Натхнення

 
Такий бува момент, що в серці полумінь пече,
напруга почуваннів межі розрива,
злітають блискавки з осяяних очей,
та іскрами думок палає голова.
Немов льоди душі твоєї попливли б
увиш,
підносять слова щиріш і правдивіш,
мов квіт зарання, відімкнеться серця глиб.
— Тоді стає брехнею кожен вірш.
 

19 і 20 травня 1932

Ніч

 
Міх хмар із зорями, мов з житом,
бере на плечі ніч і йде.
У круглім місяця кориті
замісить тісто золоте.
 
 
Дівки пяні, мов грім, проходять,
реве із зодіака Бик.
Земля запліднена» і води
у куряві масних музик.
 

Пісня про ізгоя

 
Чи ви знаєте пісню вигнанчу,
чи ви чули коли вже її?
Наболілу, бунтарську й підданчу,
що в ній туга, розпука і їдь.
Ох, зворушення в серці заплаче,
не дає говорити мені.
Чи ви знаєте думи бурлачі,
з криком болю замовклим на дні?
Безпощадні, отруйні, зловісні,
крик зневіри лунає із дна.
Та моєї не бійтеся пісні,
хай до серця промовить вона.
Хоч ці строфи похмурі, зловісні,
та одначе не збавлять вас сну.
О, моєї не бійтеся пісні,
хоч словами-бичами вас тну.
Світ великий, безмежний, широкий,
не обняти думками його.
Де задержить утомлені кроки
всім байдужий, недужий ізгой?
Світ безкраїй, безмежний, широкий,
має тисячі, тисячі міст.
Де задержить утомлені кроки
занімілий, задуманий гість?
Світ багатий, розкішний, привітний
має тисячі, тисячі міст.
Та одначе є люди самітні,
мов заблукані птахи без гнізд.
О, не витримав стільки би другий,
він надію поніс у душі.
Хай його відцуралися други
та покинули товариші.
Відійшли, не лишився з них жаден,
залишили самого в журбі.
Кожний день, кожна ніч силу краде…
І все сам, і все сам у юрбі.
Хоч надія у серці не гине,
на чолі незатерте тавро:
це чужинець, чужинець, чужинець,
хто його привітає добром?
Хто його привітає як друга,
хто поможе, поможе йому?
Тільки посміх, погорда, наруга…
Лиш байдужність він знайде німу.
Стільки правд, стільки діл є оманних.
Хоч на світі багато людей
нещасливих, сумних, безталанних,
він між ними самітно все йде.
Лиш затиснені з впертістю жмені,
в них ще сила палка, молода.
Щораз слабші та слабші легені…
І заглянула в очі нужда.
У гарячці чоло, у пожарі,
повне гострих, відкривних думок.
На чужиннім, гладкім тротуарі
заломився паломника крок.
Туги серця слова не повторять,
все даремне, даремне на біль.
Чуже місто, чужа санаторія…