Тедді. Розповідь про що говорить собаці

Переводчик Олена Неплюєва

© В. I. Жиглов, 2017

© Олена Неплюєва, перевод, 2017

ISBN 978-5-4474-6886-6

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Одного разу, до нас прийшли гості і принесли маленьке цуценя чорног опуделя у подарунок. Це була дівчинка і ми її назвали Тедді. Вона росла дуже швидко і гризла без винятку все, що потрапляло до її гострих зубів. Вона однаково з великим успіхом могла легко розгризти дерев'яну ручку парасольки або шкіряне взуття, за що їй часто перепадало.

Коли собака була ще маленькою, то ми привчили її на частування подавати гавкотом свій голос. Але незабаром вона виросла і стала голосно гавкати, звертаючи таким чином на себе увагу для того, щоб їй дали ласощі. Коли Тедді виповнилося близько двох років ми стали відлучати її від гучного гавкоту і тоді вона почала, як ніби-то «бурмотіти».

Одного разу, пораючись на кухні -ножем я обробляв м'ясо. Тедді, виляючи своїм коротким хвостом сіла навпроти мене і почала «бурмотіти». Я звертаючись до неї сказав: «Тедді, ну що ти під ніс собі „бормочешь“? Скажи краще „м'ясо“». Тедді уважно подивилася на мене і кілька разів, надувши свої собачі щоки, сказала «мява»!

Я був дуже здивований. Було видно, що собака дійсно дуже старається відтворити людську мову. А оскільки букви «с» Тедді вимовити не може, то вона замінила її на букву «в». Для того щоб перевірити свою здогадку я взяв у руку хлібний сухар і простягнувши його Тедді попросив: «А ну, скажи „мама“». Тедді не гаючись, одразу вимовила слово «мама», а потім весело загавкавши, прохаючи обіцяної нагороди! Я відразу ж віддав їй хрусткий сухар і похвалив за її старання.