Наталка-Полтавка

Опера малороссийская в 2-х действиях

Действующие лица

Возный Тегерваковский.

Горпина Терпилиха — вдова старуха.

Наталка — дочь ее.

Петро — любовник Наталки.

Микола — дальний родственник Терпилихи.

Макогоненко — выборный села.

Действие I

Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

Явление 1

Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

N 1

 
Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються.
Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,
Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.
Єсть же люди, що i моїй завидують долi,
Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi?
Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?
Тяжко жити без милого i в своїй сторонцi.
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися.
Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.
До кого я пригорнуся, i хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить.
 

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нуждi i горi i проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене — i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi мої на тебе i ще раз i навiки закриються…

Явление 2

Наталка и возный

Возный. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону). Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiє на самотi.

Наталка (кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!

Возный. "Добродiю"! "Добродiю"! Я хотiв би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом'янутим iм'ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство i розум.

Возный. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю iз медових уст твоїх слишати умилительноє названiє, сообразноє моєму чувствiю. Послушай:

N 2

 
От юних лiт не знал я любовi,
Не ощущал возженiя в кровi;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;
 
 
Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смiшалась;
Настал мой час!
 
 
Настал мой час; i серце все стонеть;
Как камень, дух в пучину зол тонеть.
Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,
Как жадний волк младую ягницю.
 
 
Твой предвiщаєть зрак
Мнi жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.
 
 
Противнi мнi Статут i роздiли,
Позви i копи страх надоїли;
Несносен мнi сингклiт весь бумажний,
Противен тож i чин мой преважний.
 
 
Утiху ти подай
Душi смятенной,
Моєй письменной,
О ти, мой рай!
 

Не в состоянiї поставить на вид тобi сили любвi моей. Когда би я iмiл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап'ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiє лiпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечностi.

Наталка. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.

Возный. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! i добре все розумiєш. Ну, коли так, я тобi коротенько скажу: я тебе люблю i женитись на тобi хочу.

Наталка. Грiх вам над бiдною дiвкою глумитися; чи я вам рiвня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бiдна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не пiд пару.

Возный. Iзложенниї в отвiтних рiчах твоїх резони суть — теє-то як його — для любовi ничтожнi. Уязвленное частореченною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираєть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" — i аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.

Наталка. У вас єсть пословиця: "Знайся кiнь з конем, а вiл з волом"; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи єсть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте… Ось пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких гарних, що i розказати не можна.

Возный. Бачив я многих — i лiпообразних, i багатих, но серце моє не iмiєть — теє-то як його — к ним поползновенiя. Ти одна заложила ему позов на вiчнiї роки, i душа моя єжечасно волаєть тебе i послi нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.

Возный. Не вiриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тiлько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх дiл околичностi, возникающiї iз неудобних обстоятельств, удерживали содiлати признанiє пред тобою; тепер же, читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального опредiленiя о моєй участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчноє i потомственноє владiнiє тебе — движимоє i недвижимоє iмiнiє для душi моєй — з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своєй волi — теє-то як його — розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить — теє-то як його — мужем пристойним i угодним душi твоєй i тiлу?

Наталка (поет).

 
Видно шляхи полтавськiї i славну Полтаву,
Пошануйте сиротину i не вводьте в славу.
Не багата я i проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити i носити воду.
 
 
Ти в жупанах i письменний, i рiвня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дiвками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний — тобi треба не мене, сiльськую.
 

(По окончании пения говорит).

Так, добродiю, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре iм'я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дiвки, коли об нiй люди зашепчуть…

Музыка начинает играть прелюдиум. Наталка задумывается, а возный рассуждает и смешные показывает мины на лице.

Явление З

Наталка и возный. И после выборный, показавшись на сцену, поет.

N 4

 
Дiд рудий, баба руда,
Батько рудий, мати руда,
Дядько рудий, тiтка руда,
Брат рудий, сестра руда,
I я рудий, руду взяв,
Бо рудую сподобав.
 
 
Ой по горi по Панянцi
В понедiлок дуже вранцi
Iшли нашi новобранцi;
Поклонилися шинкарцi;
А шинкарка на них — морг:
"Iду, братики, на торг".
 
 
Iшли ляхи на три шляхи,
А татари на чотири,
Шведи-враги поле вкрили;
Козак в лузi окликнувся —
Швед, татарин, лях здригнувся,
В дугу всякий iзiгнувся.
 

По мере приближения виборного к оркестру, Наталка подходит к ведрам, берет их и уходит домой.

Возный. Чи се — теє-то як його — нова пiсня, пане виборний?

Выборный. Та се, добродiю (кланяется), не пiсня, а нiсенiтниця. Я спiваю iногдi, що в голову лiзе, — вибачайте, будьте ласкавi, я не добачив вас.

Возный. Нiчого, нiчого. Вiдкiль се так? Чи з гостей iдете — теє-то як його?..

Выборный. Я iду iз дому. Випроводжав гостя: до мене заїжджав засiдатель наш, пан Щипавка; так. уже, знаєте, не без того, — випили по однiй, по другiй, по третiй, холодцем та ковбасою закусили, та вишнiвки з кварту укутали, та й, як то кажуть, i пiдкрiпилися.

Возный. Не розказовав же пан Щипавка якої новини?

Выборный. Де то не розказовав! Жаловався дуже, що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що не тiлько засiдателям, но самому комiсаровi уже не те, як давно було… Така, каже, халепа, що притьмом накладно служити. Бо, каже, що перше дурницею доставалося, то тепер або випросити треба, або купити.

Возный. Ох! правда, правда; даже i в повiтовом судi, i во всiх присутственних мiстах унинiе воспослiдовало; малiйшая проволочка iлi прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленiє; а взяточок, сирiч — винуждений подарочок, весьма-очень iскусно у iстця iлi отвiтчика треба виканючити. Та що i говорить! Тепер i при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на свiтi.

Выборный. Зате нам, простому народовi, добре, коли старшина, богобоязлива i справедлива, не допуска письменним п'явкам кров iз нас смоктати… Та куди ви, добродiю, налагодились?

Возный. Я намiревал — теє-то як його — посiтити нашу вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (вздыхает), остановився побалакати з нею.

Выборный (лукаво). Наталку? А де ж (осматривается) вона?

Возный. Може, пiшла додому.

Выборный. Золото — не дiвка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромi того, що красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матiр свою; шанує всiх старших себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить.

Возный. Нiчого сказати — теє-то як його — хороша, хороша i уже в такiм возрастi…

Выборный. Та й давно б час, так що ж? Сирота, та iще i бiдна. Нiхто i не квапиться.

Возный. Однако ж я чув, що Наталцi траплялись женихи, i восьма пристойнiї, наприклад, тахтауловський дячок, чоловiк знаменитий басом своїм, iзучен ярмолоя i дуже знаєть печерсько-лаврський напiв; другий волосний — теє-то як його — писар iз Восьмачок, молодець не убогий i продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третiй — пiдканцелярист iз суда по iменi Скоробреха i многiї другiї, но Наталка…

Выборный. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п'є горiлки багато i уже спада з голосу; волосний писар i пiдканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва i голi, вашецi проше, як хлистики, а Наталцi треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умiв хлiб робити i щоб жiнку свою з матiр'ю годовав i зодiгав.