Семен Палій. Герой Українського народа

До тих визначних народних лицарів з тих часів належить і Семен Палїй. Його  ім’я світлими красками записане в сумній історії «Руїни», а й у народа живе в памяти по нинїшні часи в численних піснях і переказах.

Семен Палїй родив ся на Україні в Батуринї по р. 1650. По батьках звав ся він властиво Гурко, але пізнійше козацьким звичаєм прозвали його Палієм, чи то від того, що палив панські замки, чи тому, що мав бороти ся раз з самим чортом, вицїлив в него і чорт займив ся полумінью. Так бодай розказував собі нарід про сего бравого козарлюгу.

Про молоді лїта є далі такий народний переказ: Семен був панським козаком, і на його очах мучили та гнобили українське хлопство. Не стерпіла добра душа такої наруги. Семен утїк у сьвіт з твердою постановою відомстити мучителям і вигнати з краю. Іде, і все думає одну думку: якби Господь Бог поміг йому сповнити великий замисл. Так ідучи, утомив ся він і сїв під дубом; сїв відпочити тай так уснув. І снить ся йому ангел немов питаєть ся: «Чого ти, Семене хочеш від Господа Бога?» — «Щоби він дав мені шаблюку», відповів Семен: «я очистив би сей край від усякої погани». — «Буде по твоїй волї: Бог дасть тобі шаблюку й огонь, а люди прозвуть тебе Палїєм», — сказав ангел і відійшов. Здрігнув ся Семен, почувши в руці щось холодного. «Чи ее не гадюка?» —і схватив ся на ноги. А шаблюка так і відскочила — полискуєть ся. Перехрестив ся козак, подякував Богови і справді небавом став воювати — очищати край від всякої погани.

От і відправив ся Палїй в Запорожську Сїч, у славне брацтво козацьке і тут швидко вславив ся, та став навіть кошовим атаманом над усїма козаками. Козацтво його шанувало а нарід, зачувши про його геройські подвиги, став уважати його «характерником». Так ішли вісти, що Палія ніхто не може побідити, анї взяти в полон, а куля його не береть ся. Та й не дурно так було, бо він прецінь «ангельським чином воював». Таж він шаблюку дістав від самого ангела; а була во на така тяжка, що як який козак провинить ся, то атаман Палїй за кару заставить його лиш нести шаблюку, а вже й стогне під тяжестю бідняка, а козаки над ним лиш сміються.

Але й рушниця Палієва, се не була звичайна собі стрільба. Розказують, що коли Семен спалив чорта, приступив до нього старезний дїд, білий як снїг, тай каже: «На тобі сю рушницю за те, щось убив сатану, тілько шануй її, будеш ти, каже великий лицар і побіждати мені неприятеля; будеш ти, каже, міняти ся як місяць: місяць зостарієть ся — зостарієш ся і ти; зійде молодим, будеш молодим і ти: вертай сину на Сїч». Сказав се дїд і Бог зна де дїв ся, бо не простий чоловік він був, а святий Апостол. І став Семен воювати сею рушницею, і що наведе нею на ряд ворогів, то вони як полова сиплять ся.

Певна річ, що в усїх тих розказах народних нема богато правди: але то не раз так було за давних козацьких часів, що нарід з уст до уст розказував собі всїлякі подібні дива про неодного козака-запорожця, який у горячих борбах вславив ся шаленою відвагою, пекольною силою та диким завзятєм. Такі козаки-лицарі звали ся характерниками. До ряду тих народних героїв добув собі швидко приступ і С. Палїй.